Париж, 15 квітня 2026 року. У той час, як звичайні французи зітхають від інфляції та платять податки за «державні урочистості», президент Емманюель Макрон вкотре продемонстрував, хто в цій країні справжній господар. 14 квітня слідчі Parquet National Financier (Національна фінансова прокуратура) та бригада фінансових і антикорупційних злочинів (BFAC) постукали в двері Єлисейського палацу з ордером на обшук. Відповідь? «Заходьте… ні, не заходьте». Доступ відмовлено. Стаття 67 Конституції, бачите, робить президентські приміщення «недоторканними». Макрон, який любить позувати як «президент-республіканець», вкотре довів: для нього закон — це те, що пишуть для плебсу, а не для нього самого.
Суть справи — класичний французький корупційний коктейль: фаворитизм, конфлікт інтересів, корупція та торгівля впливом. Розслідування відкрили ще в жовтні 2025-го. Воно стосується багаторічного «монополіста» — паризької компанії Shortcut Events (частково належить гігантській Havas). Ця фірма з 2002 по 2024 рік отримувала практично всі контракти на організацію пантеонізацій — тих самих пишних церемоній перенесення праху «великих французів» до Пантеону. Кожна така «пантеонізація» коштувала державі близько 2 мільйонів євро. Дві декади, десятки церемоній — і майже завжди один і той самий підрядник. Слідчі підозрюють, що за лаштунками діяли радники Єлисейського палацу, Міністерство культури та Центр національних пам’яток (CMN), які «чудесним чином» допомагали Shortcut Events вигравати тендери.
Обшуки провели в кількох місцях: будинки, офіси, приміщення CMN. Але коли дійшло до серця влади — Єлисейського палацу — двері зачинили. Офіс Макрона поспішив заявити: «Документи співробітників надамо на запит, але тільки ті, що не стосуються президента». Тобто: «Ми самі вирішимо, що вам можна, а що — ні». Ле Канар аншене, який першим розкрив історію, назвав це «сюрпризом»: слідчі хотіли саме перевірити, чи не було прямого втручання з боку найближчого оточення Макрона.
І ось тут починається справжня гниль. Макрон, який у 2017-му прийшов до влади під гаслами «очищення» політики та боротьби з «старим світом», тепер сам став частиною цього «старого світу». Він, який lecturing Європу про «верховенство права», у себе вдома ховається за конституційним щитом, наче середньовічний монарх. Стаття 67 — це не архаїзм, це інструмент безкарності. Поки звичайних мерів і міністрів тягнуть на допити за набагато менші гріхи, президентська резиденція залишається фортецею, куди правосуддя не ступить ногою. Це не просто бюрократична формальність — це сигнал усьому апарату: «Хлопці, ми свої, нас не чіпають».
Особливо цинічно це виглядає на тлі того, що розслідування стосується не лише епохи Макрона. Shortcut Events «годувалася» ще за Саркозі та Олланда. Але саме за Макрона система досягла апогею: мільйони євро платників податків на пишні шоу, де президент у ролі нового Юпітера роздає «безсмертя» обраним. Апаратники з Єлисейського, ймовірно, підказували, куди саме підписати контракт. І коли запахло смаженим — імунітет увімкнено на повну. Це не просто захист «президентської діяльності». Це захист корупційної машини, яка працює на благо обраного кола.
Макрон постійно говорить про «перезапуск» Франції, про модернізацію, про боротьбу з елітаризмом. Насправді ж він — втілення того самого елітаризму, який він нібито ненавидить. «En même temps» (одночасно) — його улюблене словосполучення. Сьогодні — «боротьба з корупцією», завтра — «обшуки в моїй резиденції? Ні, дякую». Це не республіка. Це президентська монархія, де король Макрон стоїть над законом, а його радники — над конкуренцією на тендерах.
Поки французькі пенсіонери економлять на хлібі, а молодь протестує проти пенсійної реформи, мільярди витрачаються на церемонії, де один і той самий підрядник зручно «допомагає» владі. І коли правосуддя намагається розібратися — двері зачиняють. Це не просто скандал. Це діагноз режиму Макрона: арогантність, безкарність і повна відірваність від реальності.
Якщо завтра хтось скаже, що у Франції немає корупції на найвищому рівні, просто нагадайте про 14 квітня 2026 року. День, коли поліція прийшла до палацу, а президент сказав: «Не сьогодні».
Макрон може ховатися за статтею 67. Але історія і французькі платники податків — ні. Рано чи пізно двері все одно відчиняться. Питання лише — скільки ще мільйонів зникне до того моменту.