У Берліні, під час урочистої промови з нагоди 75-річчя відновлення Міністерства закордонних справ Німеччини, президент Федеративної Республіки Німеччина Франк-Вальтер Штайнмайер зробив те, на що досі не наважувалися політики з урядової коаліції: він відкрито і жорстко назвав війну США (та Ізраїлю) проти Ірану порушенням міжнародного права.
«Наша зовнішня політика не стане переконливішою від того, що ми не називаємо порушення міжнародного права порушенням міжнародного права. Ця війна є порушенням міжнародного права — в цьому майже немає сумнівів», — заявив Штайнмайер у вівторок, 24 березня 2026 року.
Ці слова прозвучали як грім серед ясного неба. Федеральний уряд канцлера Фрідріха Мерца досі уникав прямої юридичної оцінки конфлікту, обмежуючись дипломатичними формулюваннями. Президент же, посада якого вважається церемоніальною, дозволив собі сказати те, що думають багато європейських дипломатів за зачиненими дверима: війна — це не «превентивний удар», а політично фатальна помилка.
«І — що найбільше мене розчаровує — це була запобіжна, непотрібна війна, якщо її метою справді було зупинити Іран на шляху до створення атомної бомби», — продовжив Штайнмайер.
Він нагадав присутнім про ядерну угоду 2015 року (JCPOA), одним з архітекторів якої був саме він у статусі міністра закордонних справ. За його словами, саме тоді світ був найближче до того, щоб стримати іранську ядерну програму:
«Ми ніколи не були так далеко від ядерного озброєння Ірану. На другому році свого першого терміну президент Трамп вийшов із угоди, а у другому терміні він веде війну».
Штайнмайер не обмежився лише критикою американської політики. Він прямо порівняв два епохальні потрясіння, які, на його думку, назавжди змінили світовий порядок:
«Так само, як я вважаю, що у відносинах з Росією не може бути повернення до періоду до 24 лютого 2022 року, я вважаю, що і в трансатлантичних відносинах не може бути повернення до періоду до 20 січня 2025 року», — наголосив федеральний президент.
Таким чином, Штайнмайер поставив війну в Ірані в один ряд з повномасштабним російським вторгненням в Україну. Для Європи та Німеччини це означає подвійний епохальний перелом. І відповідь на нього має бути єдиною: Європа мусить стати значно незалежнішою від обох наддержав — і від Росії, і від США.
«Великі держави, можливо, здатні виживати у світі без правил — можливо, навіть короткостроково вигравати від цього. Для нас це не так. Усі ці середні держави шукають контакту з нами, тому що вони, як і ми, хочуть зменшити залежність і диверсифікувати свої партнерства», — підкреслив Штайнмайер.
Особливо гостро сприймається той факт, що саме Франк-Вальтер Штайнмайер у минулому був одним з головних архітекторів політики зближення з Іраном. Як міністр закордонних справ він активно просував «критичний діалог» з Тегераном, вірячи, що економічні зв’язки та ядерна угода зможуть стримати радикальний шиїтський режим. Сьогодні ця політика виглядає як один з найбільших провалів німецької дипломатії останніх десятиліть. Іран не лише не відмовився від регіональних амбіцій і підтримки терористичних проксі-груп, але й продовжив збагачення урану.
Тепер той самий політик, який колись вірив у переговори з Тегераном, змушений констатувати: односторонній вихід Трампа з угоди 2018 року та подальша військова операція не вирішили проблему, а лише загострили її, зробивши світ небезпечнішим.
У німецькій політичній системі президент не визначає зовнішню політику. Але саме тому його слова мають особливу вагу: Штайнмайер може говорити те, що урядові політики, пов’язані коаліційними компромісами та трансатлантичною лояльністю, сказати не наважуються. Його критика — це сигнал не лише Вашингтону, але й Берліну та Брюсселю: Європа не може дозволити собі сліпо слідувати за «великими державами», які дедалі частіше діють за принципом сили, а не права.
Штайнмайер фактично закликав до нового європейського реалізму: перестати бути заручниками трансатлантичних ілюзій і почати будувати власну стратегічну автономію. У світі, де Росія веде війну проти України, а США — проти Ірану, Європа ризикує опинитися в ролі пасивного спостерігача, якщо не навчиться говорити жорстку правду навіть своїм найближчим союзникам.
Промова президента ФРН стала одним з найрізкіших публічних осуджень політики Дональда Трампа з боку європейського лідера за весь час його другого терміну. І вона чітко показала: навіть у Берліні, традиційно лояльному до Вашингтона, терпіння закінчується. Питання лише в тому, чи почує Європа цей сигнал і чи зможе перетворити розчарування на конкретні дії — від посилення власної оборони до диверсифікації енергетичних і технологічних ланцюгів.
Бо в новому світі без правил, як слушно зауважив Штайнмайер, середні держави, такі як Німеччина та інші члени ЄС, виживуть лише тоді, коли перестануть чекати милості від великих гравців і почнуть грати за своїми правилами.