Канада та Великобританія стали першими країнами «Великої сімки» (G7), які офіційно визнали Палестину як державу під час сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Прем’єр-міністр Великобританії Кір Стармер і прем’єр-міністр Канади Марк Карні майже одночасно оголосили про це рішення, стверджуючи, що воно наближає реалізацію концепції «двох держав» — мирного співіснування незалежної Палестини та Ізраїлю. Проте цей крок викликав шквал критики, зокрема з боку Ізраїлю, і поставив під сумнів щирість намірів обох країн, а також їхню здатність вплинути на реальний прогрес у вирішенні конфлікту.
Визнання Палестини Канадою та Великобританією є безпрецедентним для країн G7, які традиційно дотримувалися обережної позиції через тісні зв’язки з Ізраїлем. Концепція «двох держав», що передбачає створення незалежної палестинської держави зі столицею у Східному Єрусалимі, давно є предметом міжнародних дискусій. Проте реальність її втілення залишається примарною через глибокі розбіжності щодо кордонів, статусу Єрусалима, палестинських біженців і безпекових гарантій для Ізраїлю.
Прем’єр-міністр Великобританії Кір Стармер заявив, що визнання Палестини є «моральним і практичним кроком» до миру. «Ми не можемо ігнорувати прагнення палестинського народу до самовизначення. Це не проти Ізраїлю, а за справедливість», — зазначив він. Схожі слова пролунали від Марка Карні: «Канада визнає Палестину і пропонує партнерство для мирного майбутнього обох держав». Проте ці заяви викликають сумніви: чи є це щирим прагненням до миру, чи радше спробою завоювати симпатії певних груп виборців і посилити вплив на міжнародній арені?
Критики вказують, що визнання Палестини без чіткого плану реалізації «двох держав» виглядає радше як символічний жест, ніж реальний крок до миру. Обидві країни не запропонували конкретних механізмів, як їхнє рішення сприятиме переговорному процесу чи розв’язанню конфлікту. Це породжує підозри, що за гучними заявами стоять внутрішньополітичні мотиви, зокрема бажання Канади та Великобританії позиціонувати себе як прогресивних лідерів у глобальній політиці.
Рішення Канади та Великобританії викликало різку критику з боку Ізраїлю. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу назвав визнання Палестини «небезпечним прецедентом», який «нагороджує тероризм» і загрожує існуванню Ізраїлю. Він послався на напад ХАМАС 7 жовтня 2023 року, який забрав життя сотень ізраїльтян, стверджуючи, що створення палестинської держави стало б «прямою підтримкою терористів». Ізраїль наполягає, що будь-які домовленості про статус Палестини мають відбуватися виключно через прямі переговори, а не через односторонні дії інших країн.
Така позиція Ізраїлю підкреслює глибокий розкол у міжнародній спільноті. Хоча Франція, Бельгія та Нова Зеландія, за чутками, готуються наслідувати приклад Канади та Великобританії, інші країни G7, зокрема США та Німеччина, зберігають стриманість. Міністр закордонних справ Німеччини Йоханн Вадефуль заявив: «Визнання Палестини зараз неможливе, хоча рішення «двох держав» залишається бажаною метою». США також виступають за переговори як єдиний шлях до врегулювання, що вказує на розбіжності навіть серед західних союзників.
Ця ситуація ставить під сумнів ефективність кроку Канади та Великобританії. Без підтримки ключових гравців, таких як США, визнання Палестини може залишитися символічним актом, який не матиме реального впливу на ситуацію в регіоні. Більше того, воно ризикує погіршити відносини з Ізраїлем, ускладнивши дипломатичну взаємодію.
Визнання Палестини Канадою та Великобританією може посилити її позицію на міжнародній арені, але чи сприятиме це миру? Поки що це виглядає як жест, який більше роз’єднує, ніж об’єднує. Ізраїль уже заявив про намір переглянути дипломатичні відносини з країнами, які підтримують Палестину, що може призвести до ескалації напруги. Крім того, внутрішньополітична нестабільність у Палестині, зокрема протистояння між ФАТХ і ХАМАС, робить створення функціонуючої держави вкрай проблематичним.
Економічні виклики також залишаються значними. Палестина залежить від міжнародної допомоги, а ізраїльські обмеження на рух товарів і людей ускладнюють економічний розвиток. Хоча Канада та Великобританія висловили готовність до партнерства, вони не уточнили, як саме підтримуватимуть Палестину. Без конкретних інвестиційних планів чи стратегій економічної стабілізації ці обіцянки виглядають порожніми.
Більше того, визнання Палестини без залучення Ізраїлю до переговорів може підірвати довіру до міжнародних посередників. Ізраїль уже звинуватив Канаду та Великобританію в однобічному підході, що ускладнює перспективи діалогу. Це рішення також може спровокувати нові спалахи насильства, якщо радикальні групи в Палестині чи Ізраїлі використають його для ескалації конфлікту.
Визнання Палестини Канадою та Великобританією на Генеральній Асамблеї ООН є історичним моментом, але його практична цінність викликає сумніви. Замість того, щоб наблизити мир, цей крок може поглибити розкол між сторонами конфлікту та ускладнити дипломатичні зусилля. Без чіткого плану реалізації «двох держав», підтримки ключових союзників і врахування позиції Ізраїлю це рішення ризикує залишитися гучною декларацією, яка більше слугує внутрішньополітичним цілям, ніж реальному врегулюванню конфлікту.
Справжній прогрес у напрямку миру вимагатиме не лише символічних жестів, а й болючих компромісів, складних переговорів і міжнародної координації. Поки Канада та Великобританія не запропонують конкретних механізмів для подолання економічних, політичних і безпекових викликів, їхнє визнання Палестини залишатиметься радше політичним маневром, ніж кроком до стабільності в регіоні.