Європейський Союз, разом з Україною, висунув Кремлю ультиматум: припинення вогню або нові санкції. Москва рішуче відкинула цю вимогу, залишивши відкритим питання — які ще інструменти тиску може застосувати Захід, щоб змусити Володимира Путіна зупинити війну? На тлі триваючої агресії Росії проти України європейські лідери шукають нові важелі впливу, але чи залишилося в їхньому арсеналі щось справді ефективне? Чи здатні санкції, які вже стали звичним інструментом міжнародної політики, завдати Кремлю відчутного удару, чи Захід уже вичерпав свої можливості?
Нещодавно провідні країни Європи спільно з Україною висунули ультиматум президенту Росії Володимиру Путіну: припинення бойових дій або нові економічні санкції. Цей крок, про який повідомило видання BILD, став спробою Заходу посилити тиск на Москву, щоб зупинити війну в Україні. Проте Кремль категорично відкинув вимоги, демонструючи впевненість у своїй здатності протистояти міжнародному тиску.
Цей ультиматум підкреслює напруженість у відносинах між Росією та Заходом, а також оголює ключову проблему: чи є в арсеналі європейських країн санкції, які могли б реально вплинути на політику Путіна? Поки що відповідь на це питання залишається неясною, адже нові обмеження потребують не лише креативності, а й одностайної підтримки всіх членів Європейського Союзу.
Раніше лідери Франції, Німеччини, Великої Британії та Польщі активно обговорювали санкції, спрямовані на ключові сектори російської економіки — банківський та енергетичний. Зараз на порядку денному стоїть питання посилення обмежень проти російської нафти та газу. Особливу увагу приділяють так званому «тіньовому флоту» — мережі танкерів, які дозволяють Росії обходити чинні санкції, перевозячи нафту для продажу на міжнародних ринках.
Цей «тіньовий флот» став для Кремля справжньою лазівкою, що дозволяє підтримувати економічну стабільність, попри західні обмеження. Посилення контролю над цими операціями могло б серйозно ускладнити експорт енергоносіїв, який залишається одним із головних джерел доходів російського бюджету. Проте реалізація таких заходів потребує складної координації та технічних можливостей для відстеження й блокування танкерів, що діють у сірій зоні міжнародного права.
Окрім енергетичного сектору, розглядаються й інші потенційні цілі. Наприклад, додаткові санкції можуть торкнутися російських банків, які ще не потрапили під обмеження, або технологічного сектору, що забезпечує Росію критично важливими компонентами для військової промисловості. Проте, як зазначають експерти, кожна нова хвиля санкцій стикається з дедалі більшими труднощами: Росія адаптується, шукаючи альтернативні ринки та партнерів, таких як Китай, Індія чи Туреччина.
Для запровадження нових санкцій необхідна одностайна підтримка всіх 27 країн-членів ЄС. Це завдання ускладнюється позицією окремих держав, зокрема Словаччини та Угорщини. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо та його угорський колега Віктор Орбан неодноразово виступали проти посилення санкційного тиску на Росію, посилаючись на економічні наслідки для власних країн. Обидва лідери підкреслюють залежність своїх економік від російських енергоносіїв, а також висловлюють сумніви щодо ефективності санкцій як інструменту припинення війни.
У Брюсселі сподіваються, що президент США Дональд Трамп, який нещодавно повернувся до Білого дому, зможе вплинути на Фіцо та Орбана. Проте ці надії виглядають примарними. Трамп неодноразово висловлював скептицизм щодо санкційної політики та наголошував на необхідності «прагматичного» підходу до відносин із Росією. Його адміністрація, ймовірно, зосередиться на внутрішніх питаннях, а не на тиску на європейських союзників для підтримки антиросійських заходів.
Паралельно з ультиматумом ЄС уже затвердив 17-й пакет санкцій проти Росії, який розроблявся ще до останніх подій. Проте, за словами одного з дипломатів ЄС, цитованих німецьким виданням Handelsblatt, цей пакет навряд чи перевершить попередні за масштабом, чи впливом. «Ми досягли межі можливого в санкційній політиці», — заявив дипломат, підкресливши, що кожна нова хвиля обмежень стає дедалі складнішою для реалізації.
Ця заява відображає ширшу проблему: санкційна політика Заходу, попри свою безпрецедентні масштаби, не змогла кардинально змінити поведінку Кремля. Росія, попри економічні труднощі, продовжує фінансувати війну, використовуючи обхідні шляхи для експорту нафти, імпорту технологій та залучення іноземних інвестицій через посередників. Це ставить перед ЄС два ключові питання: чи залишилися санкції, які можуть бути дійсно болючими для Путіна, і чи можливо їх запровадити в умовах внутрішніх розбіжностей?
Санкційна стратегія Заходу, попри свою амбітність, дедалі частіше наштовхується на критику щодо своєї ефективності. Хоча обмеження завдали Росії значних економічних збитків, вони не зупинили війну. Ба більше, Кремль демонструє здатність адаптуватися, переорієнтовуючи економіку на країни, які не приєдналися до санкцій. Це змушує європейських лідерів шукати альтернативні підходи.
Одним із таких підходів може стати посилення військової та фінансової підтримки України. Збільшення постачання зброї, розширення програм навчання українських військових та надання додаткових фінансових ресурсів могли б змінити баланс сил на полі бою, що, можливо, змусило б Путіна переглянути свою стратегію. Проте цей шлях також пов’язаний із ризиками, зокрема ескалацією конфлікту.
Інший варіант — дипломатичний тиск через міжнародні організації, такі як ООН, або залучення до переговорів країн Глобального Півдня, які зберігають нейтралітет у конфлікті. Проте Росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, має значний вплив на міжнародній арені, що ускладнює такі ініціативи.
Санкційна політика Заходу проти Росії досягла критичної точки. З одного боку, нові обмеження, спрямовані на енергетичний сектор чи «тіньовий флот», можуть завдати Кремлю додаткових проблем. З іншого — внутрішні розбіжності в ЄС та обмежені можливості для створення дійсно ефективних санкцій ставлять під сумнів їхній потенціал.
Ультиматум, висунутий Путіну, є радше символічним жестом, ніж реальним планом дій, адже його виконання залежить від складної політичної гри як у Європі, так і за її межами.
Чи вдасться Заходу знайти нові інструменти тиску на Росію? Чи стане 17-й санкційний пакет проривом, чи лише черговим кроком у затяжному протистоянні? Відповіді на ці питання визначать не лише майбутнє санкційної політики, а й здатність міжнародної спільноти зупинити війну в Україні. Поки що одне залишається очевидним: Путін не демонструє готовності до компромісів, а Захід змушений шукати нові шляхи, щоб змусити його змінити курс.