Поки одні українці втрачали заощадження через шахрайські кол-центри, інші, за версією слідства, заробляли на тому, щоб ці кол-центри не чіпали. Саме так виглядає одна з найбільш резонансних корупційних справ осені 2026 року — операція «Карфаген».
4 вересня НАБУ та САП вийшли з масштабною спецоперацією, яка привела детективів просто до Офісу генерального прокурора. За даними антикорупційних органів, усередині системи прокуратури діяла злочинна організація, яка отримувала гроші від шахрайських кол-центрів за їхнє прикриття, а отримані кошти надалі легалізовувалися.
І це вже не історія про одного нечистого на руку чиновника.
Це історія про систему, де правоохоронні механізми, за версією слідства, могли перетворитися на інструмент заробітку.
У центрі справи — Сергій Кропива, заступник начальника одного з департаментів Офісу генерального прокурора. У матеріалах негласних слідчих дій він фігурує під псевдонімом «Канцлер».
За версією НАБУ та САП, Кропива організував схему, яка передбачала отримання неправомірної вигоди від шахрайських кол-центрів.
Механізм, описаний слідством, цинічно простий: за гроші певні кол-центри могли розраховувати на захист від правоохоронців.
Із записів, оприлюднених журналістами, випливає версія про поділ таких об’єктів на «своїх» і «чужих». Адреси перевіряли через внутрішні бази ОГП, після чого щодо одних могли не вживати заходів, а щодо інших — проводити обшуки.
Тобто правоохоронна система, яка мала однаково працювати проти шахрайства, могла, за версією слідства, використовуватися як своєрідний ринок послуг: заплатив — працюєш, не заплатив — отримуєш проблеми.
За даними, оприлюдненими Радіо Свобода, лише з одного кол-центру представники ОГП могли отримувати близько 7 тисяч доларів щомісяця за таке «дахування».
Корупційна схема, за матеріалами справи, не обмежувалася отриманням готівки.
Слідство заявляє про легалізацію активів на 89,9 млн грн. Ідеться про майно та кошти, які, за версією обвинувачення, набувалися або легалізовувалися через нерухомість, автомобілі, коштовності, банківські рахунки близьких людей та оформлення активів на третіх осіб.
Частина активів, за даними НАБУ, була пов’язана з нерухомістю в Карпатському регіоні.
І тут виникає просте питання: скільки має заробляти державний чиновник, щоб дозволити собі активи на десятки мільйонів гривень?
Саме на це питання тепер намагається відповісти слідство.
У справі фігурують не лише Кропива.
За даними Радіо Свобода, серед підозрюваних — Єлизавета Івахненко, яка фігурує під псевдонімом «Муза», водій Кропиви Сергій Куций — «Камрад», працівник ОГП Данило Сліпчук — «Флеш», а також адвокат Олександр Дидич. За версією слідства, кожен із них міг виконувати окрему роль у функціонуванні схеми та легалізації коштів.
Саме ця деталізація робить справу особливо небезпечною для репутації всієї системи.
Бо якщо слідство доведе висунуті підозри, йтиметься не про випадковий хабар, а про організовану модель роботи, де кожен учасник мав свою функцію.
Ось тут починається найполітичніша частина історії.
У матеріалах справи та журналістських публікаціях з’являються згадки про можливі зв’язки Кропиви з іншими високопосадовцями. Окремо слідство досліджує його контакти з керівництвом Офісу генерального прокурора та іншими представниками державних структур.
Але тут принципово важливо не підміняти слідство вироком.
Водночас сам масштаб справи ставить питання, від яких уже неможливо відмахнутися: як чиновник такого рівня міг роками вибудовувати подібну систему, якщо ніхто з керівництва нічого не знав?
А якщо знав — хто саме?
Окрема лінія справи стосується генерального прокурора Руслана Кравченка.
Під час судових засідань прокурори САП заявляли про контакти Кропиви з Кравченком та наводили епізоди, пов’язані з побутовими й господарськими питаннями. Зокрема, у матеріалах справи згадувалися роботи в будинку, де проживав генпрокурор.
Кравченко заперечив причетність до «кришування» кол-центрів і заявив, що не давав жодних вказівок сприяти їхній незаконній діяльності.
Тож питання про те, де закінчувався особистий контакт і починалося службове прикриття, має встановити слідство та суд.
Шахрайські кол-центри — це не просто офіси з телефонами.
Це бізнес, який заробляє на довірі людей.
Оператори телефонують громадянам, представляються банківськими працівниками, правоохоронцями, співробітниками фінансових установ, виманюють персональні дані та гроші.
І якщо частина таких структур справді отримувала захист від правоохоронців за гроші, виникає моторошна ситуація:
людей обкрадали шахраї, а держава, яка мала їх захищати, могла сама заробляти на тому, щоб шахраям не заважати.
Саме тому «Карфаген» — не лише про 7 тисяч доларів на місяць.
Не лише про 89,9 мільйона гривень.
Не лише про «Канцлера», «Музу» чи «Камрада».
Це справа про те, наскільки далеко могла зайти корупція всередині правоохоронної системи.
Головний фігурант справи Сергій Кропива рішенням ВАКС був узятий під варту з альтернативою застави у 120 млн грн. Водночас станом на 18 вересня Центр журналістських розслідувань повідомляв, що Кропива формально залишався працівником Офісу генпрокурора і не був відсторонений від посади.
І це породжує ще одне незручне питання.
Якщо прокуратура повинна боротися з організованою злочинністю, то що відбувається, коли організована злочинність, за версією слідства, знаходить собі місце всередині самої прокуратури?
Відповідь на це питання визначить значно більше, ніж долю кількох підозрюваних.
Бо «Карфаген» може виявитися справою не про окремих людей.
А про систему.
І тепер головне — з’ясувати, де закінчується «Канцлер» і починається той, хто давав йому можливість залишатися «Канцлером».