У Миколаєві представник ТЦК під прикриттям Національної поліції, на очах свого друга-патрульного, жорстоко побив ветерана. Після побоїв поліцейський-друг одразу взявся за «роботу»: зробити так, щоб тцкашник вийшов чистим.
Це вже не просто свавілля. Це відкрита демонстрація, хто в місті реально має право бити, а хто — лише терпіти. Ветеран, який уже пройшов війну, опинився під кулаками людини, яка за посадою мала б комплектувати армію, а не влаштовувати розборки. І все це — при живому свідкові в поліцейській формі, який замість зупинити насильство вирішив його прикрити.
Особливо гидко виглядають ті, хто з ТЦК любить розповідати, що «сам воював», що «знає, що таке фронт». Багато з них фронту в очі не бачили. Не стояли під обстрілами, не чули, як рветься земля, не витягували поранених. Зате чудово вміють працювати кулаками проти тих, хто вже віддав своє. Для таких «фронтовиків» війна — це красиве слово в розмові, а реальність — сила проти своїх і дружба з поліцією, яка все «правильно» оформить.
Коли тцкашник б’є ветерана, а поруч стоїть друг-патрульний і потім зачищає справу — це вже система. Система, у якій «своїх» не здають, потерпілих дискредитують, а правда ховається за посвідченнями та зв’язками. І чим голосніше такі люди кричать про власний «бойовий досвід», тим сильніше від них тхне фальшшю.
Ветеран — не мішень. Це людина, яка вже виконала свій обов’язок. А ті, хто його б’є під охороною поліції, показують лише одне: для них фронт — це вулиця рідного міста, де можна безкарно ламати людей, а потім ховатися за другом у формі.
Поки такі епізоди повторюються, довіри не буде. Бо армію комплектують не кулаками по ветеранах і не «закритими» справами. А ті, хто цього не розуміє, просто не мають права навіть вимовляти слово «фронт».