Звільнення Сирського: перемога суспільства чи чергова імітація справедливості?

Президент Володимир Зеленський офіційно повідомив про звільнення генерала Олександра Сирського (М’ясник) з посади Головнокомандувача Збройних Сил України. Це рішення, ухвалене 21 липня 2026 року, стало одним із найрезонансніших кадрових кроків за весь період повномасштабного вторгнення. Новим Головкомом призначено Михайла Драпатого.

Для тисяч родин загиблих військових, особливо тих, хто пройшов через 425-й окремий штурмовий полк «Скеля», ця новина пролунала як довгоочікуване визнання проблем. Полк, який часто називали «полком Сирського», став символом не лише героїзму на передовій, але й системних зловживань у тилу. Суспільство вимагає не просто ротації, а реального розслідування та покарання.

425-й ОШП «Скеля» мав репутацію елітного штурмового підрозділу. Його хвалили за успіхи на складних ділянках фронту, зокрема під Покровськом. Однак паралельно накопичувалися тривожні сигнали. Журналістські розслідування, зокрема «Бабеля», виявили щонайменше 25–26 небойових смертей серед новобранців за відносно короткий період — з осені 2025 по весну 2026 року. Більшість померлих не встигли навіть потрапити на передову.

Офіційні причини — пневмонія, серцево-судинні захворювання. Родичі ж розповідають про сліди побоїв, відсутність належної медичної допомоги, знущання та «дисциплінарні заходи», що межували з катуваннями. Свідки описували випадки прив’язування людей до квадроциклів, побиття, позбавлення телефонів і створення атмосфери страху. Полк приймав мобілізованих, серед яких були люди з проблемами здоров’я чи залежностями, і, за словами критиків, «перемелював» їх у тилу.

Сирський публічно називав ситуацію «ганебною історією», яка не повинна існувати в армії країни, що воює. Перевірки проводили ще взимку: ДБР, ВСП, омбудсмен. Командира полку Юрія Гаркавого відсторонили. Але системних висновків на рівні вищого командування суспільство так і не побачило. Полк продовжував діяти, а критика лунала дедалі голосніше.

Звільнення Сирського збіглося з масовими протестами, які спалахнули після кадрових рішень щодо Міністерства оборони. Громадськість вимагала не лише зміни облич, а й відповіді на ключові питання:

  • Чи несуть особисту відповідальність Сирський та його оточення за смерті в «Скелі»?
  • Чи були «м’ясні штурми» — необґрунтовані атаки з високими втратами — частиною тактики, схваленої на найвищому рівні?
  • Чому розслідування тягнуться місяцями, а реального покарання для винних у зловживаннях майже немає?

Українське суспільство, яке вже третій рік платить найвищу ціну за війну, більше не готове миритися з принципом «звільнили — і поїхали». Звільнення — це не покарання. Це лише перший крок. Громадяни вимагають прозорих розслідувань, притягнення до кримінальної відповідальності за перевищення влади, доведення до самогубства чи неналежне поводження з підлеглими, особливо в умовах воєнного стану (ст. 426-1 ККУ).

Звільнення Сирського відбувається на тлі втоми суспільства від війни, проблем з мобілізацією та запитів на ефективніше управління. Драпатий, новий Головком, асоціюється з акцентом на технології, дрони, децентралізацію рішень і збереження життя бійців. Це може стати сигналом до змін. Але довіра не відновлюється одним указом.

Родичі загиблих у «Скелі» та інших підрозділах вже давно звертаються до ДБР, Генпрокуратури, Офісу Президента. Вони хочуть не співчуття, а справедливості. Якщо після звільнення Сирського всі справи закриють «шухлядами», це лише поглибить розкол між армією та суспільством.

Українське суспільство чекає не PR-жестів, а конкретних дій:

  1. Повного, незалежного розслідування всіх небойових смертей у «Скелі» та подібних підрозділах.
  2. Притягнення до відповідальності безпосередніх виконавців знущань та їхніх командирів.
  3. Прозорої оцінки тактичних рішень, які призводили до надмірних втрат.
  4. Реформ, які захистять права мобілізованих і зроблять армію ефективнішою, а не каральною машиною для «небажаних».

Звільнення Олександра Сирського — це перемога громадського тиску. Але справжньою перемогою стане момент, коли винні у смертях у тилу опиняться не на пенсії, а на лаві підсудних. Поки що суспільство спостерігає: чи буде це реальним очищенням, чи черговим перетасуванням колоди.

Українці заплатили надто високу ціну, щоб дозволити собі ілюзії. Час відповідей настав.