У липні 2026 року Україна отримала чергове гучне свідчення того, як держава воює не лише з зовнішнім ворогом, а й з незручними голосами всередині. Журналіст, головний редактор україноцентричної газети «Сурма» Назар Мухачов у двосерійному відео «Помста за свободу слова» розповів про те, що називає політичним викраденням і помстою за свою діяльність. Його історія — це не просто особистий біль, а дзеркало системних проблем, які роз’їдають державу зсередини.
За словами жупналіста Назара Мухачова, все почалося зі звичайної поїздки. Авто зупинили без пояснення причин. Далі — силове затримання, кайданки, фізичний тиск, ігнорування судової ухвали про відстрочку через малолітню дитину (мати дитини на фронті). Поліція, за його версією, склала брехливий протокол, вилучила речі (включно з журналістським посвідченням), не допустила адвоката.
У Оболонському ТЦК — класичний набір порушень, які вже стали «трендом»:
- Повна ізоляція (відсутність зв’язку, забір телефону).
- Фальсифікація документів.
- Проходження ВЛК як фарс: ігнорування медичних діагнозів (проблеми з хребтом), «малювання» аналізів за хвилини.
- Постійний психологічний тиск і погрози.
Найсильніший момент другої частини — контраст. Мухачов підкреслює: у бойовій 95-й бригаді його зустріли конструктивно, дали можливість служити в резерві. А от «тил» у вигляді окремих працівників ТЦК він описує як «садистів», «паразитів» і «зомбі», які виконують злочинні накази.
Мухачов прямо заявляє: це була спецоперація за наказом «з самого верху» — помста за критику влади, україноцентричну позицію та захист інтересів громадян. Він роками надсилав документи на відстрочку, отримував судову ухвалу — і все це ігнорувалося.
Ця історія резонує з тисячами скарг, які фіксує омбудсмен Дмитро Лубінець: незаконні затримання, «бусифікація», перетворення ТЦК на «місця несвободи», ігнорування судових рішень. Коли держава не може переконати людей йти захищати країну мотивацією, вона вдається до примусу й залякування.
Гострі питання, на які немає відповідей
- Чому судову ухвалу про відстрочку проігноровано?
- Хто саме віддавав наказ на «спецоперацію»?
- Чому протокол затримання фальсифікували?
- Чи стане ця справа прецедентом покарання винних, чи черговим «справили і забули»?
Поки що влада мовчить. А суспільство отримує чергове підтвердження: для критиків правил гри можуть змінитися.
По-перше, такі історії остаточно руйнують довіру до мобілізаційної системи. Люди бачать не справедливий призов, а каральний апарат.
По-друге, це удар по свободі слова. Якщо журналіста, який пише про україноцентризм і проблеми влади, можна «запакувати» в кайданки — що буде з іншими?
По-третє, розкол «тил vs фронт». Мухачов майстерно розводить ці два світи, але кожен такий скандал лише поглиблює прірву між суспільством і державою.
Назар Мухачов пройшов через те, через що не повинен проходити жоден громадянин у правовій державі. Його відео — не просто скарга. Це дзеркало, в якому влада має побачити себе.
Якщо держава хоче перемогти, вона мусить перестати воювати зі своїми. Потрібні:
- Реальна реформа ТЦК.
- Незалежне розслідування кожної подібної історії.
- Покарання конкретних виконавців свавілля.
- Прозорість і повага до закону навіть у воєнний час.
Інакше «викрадення журналістів» стане не винятком, а новою нормою. А суспільство, яке мало б згуртуватися перед зовнішнім ворогом, продовжить розколюватися через свавілля власної влади.
Свобода слова і верховенство права — це не опція під час війни. Це фундамент, без якого перемога неможлива.
Назар Мухачов свою частину зробив — розповів. Тепер слово за суспільством і тими, хто має реальну владу змінювати систему. Питання лише в тому, чи захочуть вони це почути.