В Україні, яка бореться за свою свободу, поняття «законність» усе частіше нагадує декорацію для вистави, у якій головні ролі дістаються не захисникам, а тим, хто вміє тиснути на «потрібні» важелі. Показовим прикладом став випадок Назара Мухачова — головного редактора газети «Сурма», чиє затримання більше нагадувало не мобілізаційні заходи, а філігранно сплановану операцію з нейтралізації незручного голосу.
Назар Мухачов мав законні підстави для відстрочки, адже його колишня дружина, Юлія Каштуренко, є чинним офіцером Збройних Сил України, військовим хірургом, що рятує життя на фронті. Їхній 8,5-річний син Святослав, як і будь-яка дитина, має фундаментальне право на опіку. Поки мати перебуває на службі, саме батько забезпечував дитині безпеку та виховання.
Але для системи, яка втомилася від незручних журналістів, ці факти — лише шум. Попри наявність документів та ухвали суду, ТЦК та ЦНАПи демонстрували вражаючу професійну сліпоту, ігноруючи законні звернення Мухачова. Замість діалогу — «спланована операція»: десятки поліцейських, заблоковане авто та кайдани для людини, яка не чинила опору.
Найбільш цинічним у цій історії є розрив між офіційною риторикою та реальністю. Юлія Каштуренко, яка добровільно пішла на війну і працює на межі фізичного виснаження, відверто каже: держава, за яку вона воює, завдала їй болючого удару, забравши останню опору — батька її дитини.
-
Дискримінація за сімейним статусом: Законодавство виявляється дірявим: якщо батьки в шлюбі, вони мають захист, якщо ні — дитина стає «безпризорною» з точки зору воєнкомату.
-
Вибірковість правосуддя: Судові ухвали, які зобов’язують ТЦК до аргументованих відповідей, просто ігноруються чиновниками.
-
Інструмент тиску: Вся попередня історія переслідувань Мухачова — від погроз до пошкодження майна — вказує на те, що ТЦК стало лише зручним інструментом для політичної розправи.
Держава, яка вимагає від громадян безмежної самопожертви, забуває, що основою цієї самопожертви є довіра до справедливості. Коли офіцер ЗСУ, що оперує поранених, змушена відправляти власну дитину в село, бо держава цинічно знищила її тил, — це не «мобілізація». Це демотивація.
Це історія не про ухилення. Це історія про те, як система, прикриваючись війною, «зачищає» поле від тих, хто ставить забагато запитань. Назар Мухачов не просто журналіст — він маркер того, наскільки глибоко в державні органи вкоренилося право сильного. І поки «стратегічні партнери» закривають очі, в Україні продовжують зникати незалежні голоси — іноді в судах, а іноді — просто на блокпостах.
Це публіцистичний аналіз, заснований на свідченнях Юлії Каштуренко, опублікованих у відеотрансляції.