Сьогоднішня відставка Михайла Федорова — це не рядова кадрова ротація і навіть не черговий «технічний» маневр Банкової. Це символічний крах цілої концепції управління державою в умовах повномасштабної війни. Ілюзія, що країною, яка бореться за саме своє існування, можна керувати за правилами SMM-стратегій, TikTok-трендів та вірусного хайпу, остаточно розвіялася.
Президент Володимир Зеленський, нарешті змушений був визнати очевидне: провалена мобілізація — це прямий наслідок того, що стратегічні напрямки віддали в руки людей, чия професійна біографія обмежується «охопленнями», «лайками» та вмінням створювати картинку. Не стратегічним плануванням, не розумінням військової логістики чи державного управління, а саме картинкою.
Проблема не зводиться до однієї особи. Федоров — лише найяскравіший прояв системної помилки, яку команда Зеленського закладала з перших днів повномасштабного вторгнення. Замість того, щоб залучати фахових військових, управлінців з досвідом реальних криз, економістів і логістів, на ключові посади почали призначати «ефективних медійників» і «кризових менеджерів» з телевізійного та цифрового минулого.
Ці люди швидко обростали командами радників — часто такими ж випадковими персонажами з медіа-простору. Без досвіду служби в армії, без розуміння тилу, без навичок роботи з великими державними системами. Зате з відмінними навичками інтриг, маніпуляцій громадською думкою та організації інформаційних кампаній. Результат не забарився: держава почала функціонувати як великий SMM-відділ, де головне — не результат, а «правильна» картинка в стрічці.
Мобілізація стала одним з найболісніших проявів цієї кризи. Замість чіткої, прозорої і справедливої системи, ми отримали хаос, взаємні звинувачення, корупційні скандали та тотальну недовіру суспільства. Коли процеси життя і смерті довіряють людям, які мислять категоріями «контенту», трагедія неминуча.
А тепер — момент істини, який ми спостерігаємо прямо зараз у соцмережах. Відставка Федорова та подібних фігур спричинила не просто бурхливе обговорення. Ми бачимо цілеспрямовану хвилю підбурювання до протестів і мітингів — у країні, яка воює.
Замість того щоб відкрито визнати власні помилки та відповісти за провал виконання поставлених Президентом завдань, Михайло Федоров розпочав інформаційну кампанію в західних ЗМІ. Він заявляє, що боровся з корупцією та реалізував низку реформ. Водночас виникають закономірні запитання: які саме реформи були впроваджені, де їхні підтверджені результати та офіційні звіти? Про які викриті корупційні схеми йдеться?
Поки Федоров перебував на посаді, гучних заяв про корупцію від нього майже не лунало. Лише після повідомлень про можливе звільнення через провали в роботі він заговорив про боротьбу з корупцією та почав активно просувати цю тему в іноземних медіа.
Хтось ще дивується?
Це класичний сценарій «Франкенштейна». Влада сама виростила ці «медійні рупори», наділила їх ресурсами, статусом і впливом. Тепер, коли хтось із них отримує «чорну мітку» і вказівку на двері, вони не йдуть у тиху відставку. Вони розвертають усю свою медийну машину — з налагодженими каналами, ботами, лояльними інфлюенсерами і техніками маніпуляції — проти свого колишнього покровителя.
Цікаво, що в цих людей, які якимось чином «відмазалися» від мобілізації, здоров’я вистачає на організацію мітингів і підбурювання українців у соціальних мережах. Натомість, коли йдеться про мобілізацію та захист держави, вони раптом заявляють, що мають проблеми зі здоров’ям.
То, можливо, настав час перевірити так званих медійників, яких чомусь не поспішають мобілізовувати ТЦК? Чи причина в тому, що вони мають велику аудиторію та медійний вплив? Якщо людина здатна активно проводити акції протесту, вести інформаційну діяльність і координувати інших, то виникає цілком логічне запитання: за якими критеріями визначається її непридатність до військової служби?
Люди, які живуть хайпом і рейтингами, за визначенням не мають стійкої ідеології. У них є лише інтерес. Сьогодні вони прославляють «генія комунікацій» і «цифрову трансформацію», а завтра, коли запахне смаженим, стають найлютішими критиками і організаторами «народного гніву». Влада, яка будувалася на контролі над медіа-простором, тепер пожинає плоди цієї залежності.
Поки «консультанти» вчаться організовувати майдани проти влади, справжня державна машина продовжує буксувати. Мобілізація, економіка, міжнародна підтримка, внутрішня стабільність — усі ці напрямки потребують не креативу, а холодного професіоналізму. Потребують людей, які думають не про те, як це «зайде» в TikTok, а про те, як вижити і перемогти в реальній війні.
Експеримент із «медіа-кратією» дорого коштує. Ціна вимірюється не втраченими рейтингами, а втраченими житттями, зруйнованою довірою і ослабленням обороноздатності. Поки країна потребує жорстких, але ефективних рішень, ми продовжуємо спостерігати за боротьбою за вплив між різними медійними кланами всередині влади.
Час ставити крапку. Час відмовитися від спокуси керувати державою як великим шоу. Час повернутися до принципів, перевірених історією: компетентність, відповідальність, стратегічне мислення. Не «контент-менеджери», а професіонали мають визначати долю країни в найкритичніший момент її існування.
Інакше «кадри, що стають вироком», зрештою винесуть вирок усій державі. І цей вирок буде остаточним.
Суспільство має право вимагати змін. Не чергового ребрендингу, а реального перезавантаження системи управління. Війна не прощає помилок, особливо коли вони системні.