У той час, коли українська армія героїчно тримає фронт проти російської агресії, у тилу відбувається щось жахливе й неприйнятне. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець офіційно заявив про зафіксовані чотири випадки смерті мобілізованих прямо в приміщеннях територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП). Люди просто помирали — «з незрозумілих причин», які навіть внутрішні перевірки ТЦК не можуть (чи не хочуть) встановити.
Ця заява — не черговий скандал, а тривожний дзвінок про системну кризу. Кризу, де державні органи, покликані захищати країну, стають джерелом насильства та беззаконня щодо власних громадян.
«Просто померли». За лаштунками «оповіщення»
За словами омбудсмена, найбільше скарг на протиправні дії ТЦК надходить з Одеської, Дніпропетровської, Львівської та Закарпатської областей. У цих регіонах ситуація особливо критична: людей утримують тижнями в антисанітарних умовах, ігнорують очевидні хвороби, вилучають документи та застосовують фізичний тиск.
Один за одним з’являються випадки, коли чоловіки потрапляють до ТЦК відносно здоровими, а виходять — у труні або з важкими травмами. Внутрішні «перевірки» ТЦК, як правило, закінчуються нічим: «раптова зупинка серця», «нещасний випадок», «суїцид». Але родичі та правозахисники говорять про побиття, удушення, ігнорування медичної допомоги. У деяких випадках справа доходить до суду, але це радше винятки, ніж правило. Система продовжує працювати за інерцією, ніби людські життя — просто статистика.
ТЦК як «застінки»: критика безкомпромісна
Територіальні центри комплектування, які мали б ефективно забезпечувати мобілізацію, перетворилися на структури, де панує свавілля. Балаклави, силові затримання на вулицях, утримання людей у нелюдських умовах — усе це вже не поодинокі ексцеси, а стиль роботи. Критики справедливо називають окремі ТЦК «застінками», де українців буквально «вибивають» — фізично та морально.
Ігнорування хронічних хвороб, відмова в медичній допомозі, побиття — усе це призводить до того, що здорові чоловіки стають інвалідами чи гинуть ще до того, як потрапити на фронт. Замість того, щоб якісно проводити медичні комісії та працювати з резервом, окремі співробітники ТЦК влаштовують полювання, яке нагадує не оборону держави, а середньовічне кріпосне право. Коли людина з тиском 190 на 100 кілька днів благає про «швидку», а її продовжують утримувати — це не мобілізація, це злочин.
Безкарність породжує нові злочини. Якщо сьогодні можна побити людину в казармі до смерті, а завтра — списати все на «конфлікт», то завтра таких випадків буде більше. ТЦК втрачають довіру суспільства саме тоді, коли вона критично потрібна.
Влада знає — і мовчить
Найгірше в цій історії — не навіть самі ТЦК, а реакція (точніше, її відсутність) вищого керівництва країни. Президент, Кабінет Міністрів, Міністерство оборони, Генеральний штаб — усі вони чудово поінформовані про масштаб проблеми. Тисячі скарг щороку, публічні заяви омбудсмена, журналістські розслідування, резонансні смерті — інформації більш ніж достатньо.
І що? Чергові «гарячі лінії», косметичні перевірки, переведення винних на інші посади. Системних змін немає. Замість жорсткого очищення рядів ТЦК від садистів і корупціонерів — імітація діяльності. Влада, яка вимагає від громадян йти на фронт і віддавати життя за країну, сама не здатна захистити цих громадян від свавілля власних силовиків у тилу.
Це не просто недолік управління. Це моральна катастрофа. Коли держава знає про тортури та смерті в своїх установах і продовжує робити вигляд, що «все під контролем», вона втрачає легітимність в очах власного народу. Мобілізація перетворюється з обов’язку на страх. А страх — поганий мотиватор для армії.
Чому це небезпечно для країни
У воєнний час ефективна мобілізація — питання виживання нації. Але коли процес супроводжується систематичними порушеннями прав людини, він дає ворогу потужну інформаційну зброю. Російська пропаганда вже активно використовує кожен такий випадок, щоб посіяти розкол і демотивувати українців. І що гірше — має для цього реальні факти.
Суспільство втомилося. Втомилося від історій, коли чоловіка забирають з вулиці, а через кілька днів родина отримує «помер від невідомих причин». Втомилося від імітації реформ і порожніх обіцянок.
Час діяти жорстко
Необхідні радикальні зміни:
- Незалежне розслідування всіх випадків смертей у ТЦК з публікацією результатів.
- Жорстке покарання для винних — без «своїх» і «відмазок».
- Повна прозорість роботи ТЦК: камери, громадський контроль, зняття балаклав.
- Реформа системи мобілізації з акцентом на добровольців, ротацію, справедливість.
- Реальна відповідальність керівників ТЦК та профільних міністрів.
Поки влада робитиме вигляд, що проблема «не така вже й велика», кількість «незрозумілих смертей» лише зростатиме. А разом з ними — ненависть і зневіра в державі.
Українці готові захищати країну. Але вони не готові гинути в застінках ТЦК від рук тих, хто мав би їх захищати. Час, коли «знаємо, але не реагуємо», має закінчитися. Інакше ми програємо не тільки на фронті, а й у тилу — втративши довіру власного народу.