Державне бюро розслідувань викрило справжнє пекло в одному з районних ТЦК Івано-Франківщини. Керівник центру та його підлеглі системно катували військовозобов’язаних, які наважувалися чинити опір або просто відмовлялися від чергової «процедури». Це не «перевищення повноважень» під прикритям влади. Це звіряча жорстокість людей у формі, які мали захищати державу, а натомість маючи захист від кримінального переслідування влаштували концтабір місцевого масштабу. Місцеві правоохоронці знали, але мовчали. Скарги до міністерства оборони надходили, але їх ховали в кабінетах.
Один із епізодів — класичний приклад садизму в погонах під прикриттям. Чоловік відмовився проходити флюорографію. За це його витягнули в коридор лікарні, де один «охоронець» міцно утримував жертву, а інший методично бив металевим жетоном по голові. Лікарів ВЛК бачили, але мовчали. Потім — серія ударів у область печінки. Після «виховної роботи» чоловіка доправили до ТЦК, де побиття продовжилося. Результат: перелом ребра, численні травми, а ВЛК надало документи, що військовозабовазаний здоровий та може жлужити. Це не війна. Це побутова жорстокість, за яку в нормальній країні відразу саджають, але не в нашій державі.
Інший випадок взагалі виходить за межі людського. Троє підлеглих силоміць утримували чоловіка, поки керівник ТЦК особисто його жорстоко бив. І всі мовчали, а ВЛК надало висновок, що все добре. Після цього з жертви зняли весь одяг, кинули голого на бетонну підлогу й лише потім силою затягли до кабінету рентгенографії. Під час «процедури» застосували сльозогінний газ. Травми були настільки тяжкими, що чоловік переніс складну операцію з видалення внутрішнього органу.
Це не поодинокі випадки, це система. Це стиль роботи. Керівник ТЦК та його підручні разом з ВЛК, перетворили державну установу на місце тортур, де право на опір замінили кулаками, жетонами та газом.
Виникає закономірне питання: скільки таких «кабінетів тортур» ще працює по всій Україні? Скільки чоловіків пройшли через подібне пекло, але їхні історії так і не дійшли до ДБР?
Система ТЦК, яка вже давно асоціюється в суспільстві з насильством, свавіллям і «полюванням на людей», знову підтвердила свою токсичність, а влада бачить та мовчить. Замість прозорої мобілізації — бандитські методи. Замість мотивації — терор. Замість захисту держави — захист власної безкарності.
Поки керівники ТЦК відчувають себе маленькими царями в районі, довіра до всієї системи оборони країни продовжує руйнуватися. Кожне таке побиття — це не просто злочин проти конкретної людини. Це удар по легітимності мобілізації в цілому.
ДБР зробило свою роботу. Тепер слово за судом. Суспільство ж має право вимагати не лише посадок, а й системних змін. Бо якщо «ТЦК» продовжує звучати як синонім катівні — армія не матиме ні легітимності, ні достатньої кількості людей, готових йти захищати країну добровільно.
Час припиняти це середньовіччя в погонах.