Поки країна воює з рф, намагається виживати та шукає відповіді на питання «як ми дійшли до такого життя», колишні архітектори суспільної свідомості влаштували собі теплий душ із визнань. На каналі Наталки Мосейчук, королеви «теплих ванн» українського телебачення, з’явилися Дмитро Кулеба та його наречена Світлана Павелецька. І те, що мало стати PR-камбеком, перетворилося на саморозтин.
Головне зізнання: образ «Антоніни» — тієї самої простої, емоційної, не надто обтяженої інтелектом глядачки — вигадала саме Світлана Павелецька, колишня директорка з комунікацій 1+1. Роками цей канал (і не лише він) працював не на аудиторію, а на вигаданий маркетинговий шаблон: 35–45 років, околиці, серіали, чоловік-військовий чи пожежник, коханець, купа вільного часу вдень. Кожний сюжет, кожна новина, кожна емоційна маніпуляція перевірялися на «а чи зрозуміє це Антоніна?». Якщо ні — в смітник.
Це не журналістика. Це цинічне конвеєрне виробництво електорату. Десять-п’ятнадцять років системного вливання в голови «Антонін» драми, сліз, страху перед «попередніми» та надії на «нового». А коли на горизонті з’явився комік із Кварталу — машина спрацювала ідеально. Павелецька сама зізнається, як переживала за перемогу Зеленського, як дзвонила всім головним редакторам у новорічну ніч 2018–2019, як «Плюси» вважали його «своїм».
Тепер ті самі люди приходять у ефір і розповідають про це з легким присмаком ностальгії. Мовляв, ми хотіли «краще». Ні, ви хотіли контролю. Ви роками свідомо знижували планку суспільного інтелекту, щоб легше було керувати. Ви вирощували емоційну, а не раціональну аудиторію — саме ту, яка легко купується на жарти, танці та «я вас не здам».
Апофеоз цинізму — історія з вібратором у сумці Павелецької, яку вона з гордістю розповідає в ефірі. Жінка, яка формувала образ «Антоніни», сама стала її карикатурним втіленням. Кулеба поряд сидить, як статист на власних похоронах, — скутий, зайвий, намагається зберігати обличчя «державника», поки його наречена рекламує секс-шоп і зізнається у співучасті в медіа-маніпуляціях.
Мосейчук виконує свою класичну роль — амбасадорки «людяності» для токсичної еліти. Посадити в теплу ванну, розслабити, дати поговорити «відверто». Результат — черговий сеанс групової терапії для тих, хто десятиліттями годував країну лайном.
Це не просто інтерв’ю. Це символічний момент. Ті, хто створював умови для приходу популізму, тепер намагаються переодягнутися в «експертів» і «інфлюенсерів», які нібито «вчать» нас, як жити далі. Але маски злізли. Вони самі визнали: ми свідомо тримали вас за «Антонін». Ми робили з вас зручний електорат. Ми перемогли.
І тепер, коли країна платить найвищу ціну за цей експеримент, вони хочуть, щоб ми знову їх слухали.
Ні. Досить. Час закопати не тільки «лопату», а й весь цей токсичний медіа-стиль, який десятиліттями отруював українські мізки. Час, щоб «Антоніни» нарешті прокинулися — і перестали вірити авторам свого образу.
Особливо коли ті автори досі гуляють на свободі з вібраторами в сумках і відчуттям власної непогрішності.