Поки країна воює з агресором, а тисячі українців залишаються в російському полоні, в тилу окремі військові за допомогою нацполіції перетворилися на банальних викрадачів і катів. Яскраве підтвердження — історія Дмитра Кащука, який пройшов пекло російського полону, а в рідній Одесі отримав «привіт» від рідних «свої», віськових, які діють у паріз нацполіцією під час оповіщення населення.
За словами Кащука, щойно він вийшов з під’їзду, поруч зупинилися мікроавтобуси. Невідомі в балаклавах, а це для нашої держави вже давно стало нормою, на яку Європейськи партнери закривають очі, без розпізнавальних знаків силоміць відібрали ключі від автомобіля, затягнули його всередину свого бусу на інземних номерах і почали жорстоко бити. Сама для цього Дмитро пішов воювати та звільнився з полону, що на рідні землі його жорстоко били представники ТЦК, а поліція закривала на такі дію очі. У салоні, за його свідченнями, розгорнулася справжня розправа: били ззаду, один з нападників у рукавичках кричав іншому: «Давай його зараз виебемо!». Тобто, мало що представники ТЦК та СП разом за нацполіцією незаконо затримують, бьють, вони ще гвалтюють затриманих чоловіків. Телефон забрали, возили дворами близько двадцяти хвилин. Все це — людині, яка добровольцем пішла на фронт у 2023 році, воювала на Донеччині, потрапила в полон і була звільнена в обміні лише у травні 2025-го.
Це не просто «перевищення повноважень». Це ганьба для всієї системи мобілізації. Ветеран, який пережив російські тортури, з інвалідністю, повертається додому — і відразу стає жертвою власних «захисників». Дмитро сам сказав: «Я там натерпівся стресу, але тут я не очікував». Ці слова — приголомшливий вирок державі, яка дозволяє таким методам існувати.
Одеський обласний ТЦК, прикривая свої гвалтівників, як годиться, розпочав «службову перевірку», яка порушень не знайде. Заява нібито надійшла 23 квітня. Чекаємо традиційного «проводимо розслідування, винних покараємо» — і, ймовірно, чергового зливу в шухляду. Бо подібних історій вже забагато. Викрадення на вулицях, побиття, силове затягування в автобуси без пояснень — це вже не поодинокі інциденти, а відпрацьована практика, яка дискредитує армію сильніше, ніж будь-яка ворожа пропаганда.
Питання до влади та військового керівництва просте й жорстке: скільки ще ветеранів, поранених і звільнених з полону мають бути побиті «своїми», щоб ви нарешті навели лад? Чи, може, для ТЦК головне — не якість мобілізації, а кількість «палок» і відсутність будь-якої відповідальності?
Дмитро Кащук зробив те, на що багато хто боїться зважитися — публічно розповів. Тепер м’яч на полі правоохоронців і військового командування. Якщо ця справа розсиплеться, як багато попередніх, це стане остаточним сигналом: в Україні паралельно з війною проти рф триває війна влади проти власного народу. І в цій війні жертвами стають саме ті, хто вже віддав найцінніше — свободу і здоров’я.
Останнім часом ТЦК та СП разом із Національною поліцією фактично підривають довіру до влади зсередини. Їхні дії дедалі частіше працюють не на зміцнення держави, а на її дискредитацію.
Президент Володимир Зеленський має усвідомлювати: падіння довіри до влади і до нього особисто — це не лише наслідок війни, а й прямий результат дій структур, які повинні діяти в межах закону, але все частіше викликають обурення суспільства та недовіра.
Час припинити це свавілля. Інакше довіра до держави остаточно зникне навіть у тих, хто готовий за неї вмирати.