Екскомандир роти батальйону «Айдар», ветеран війни Євген Дикий виступив за радикальне посилення тиску на ухилянтів від мобілізації. Він вважає, що поточна система працює неефективно, і пропонує використовувати весь арсенал державних важелів, щоб змусити військовозобов’язаних з’являтися до ТЦК.
За словами Дикого, держава має запровадити:
- Розшук через телефони — використання даних мобільних операторів для точного визначення місцезнаходження ухилянтів;
- Блокування банківських рахунків і всіх карток — повне фінансове паралізування тих, хто ігнорує повістки;
- Зобов’язання поліції активно розшукувати і доставляти ухилянтів до територіальних центрів комплектування;
- Електронні повістки — офіційне визнання їх юридичною силою з автоматичним врученням через «Дію» або електронний кабінет військовозобов’язаного.
Дикий переконаний, що м’які методи вже не працюють. Він неодноразово заявляв, що з десяти «ухилянтів» восьмеро після потрапляння до війська стають нормальними, мотивованими солдатами. На його думку, більшість людей, які уникають мобілізації, просто користуються слабкістю системи і відсутністю реального покарання.
«Треба зробити так, щоб ухилянт фізично не міг жити нормальним життям», — така логіка лежить в основі пропозицій Дикого. Блокування рахунків, на його думку, є одним з найефективніших інструментів, оскільки б’є по найболючішому — по гаманцю. Розшук через телефони та залучення поліції дозволить закрити лазівки, якими зараз користуються тисячі чоловіків призовного віку.
Електронні повістки, на думку екскомандира «Айдару», мають стати нормою: людина отримує повістку в «Дії» — і з цього моменту вона вважається вручною. Ігнорування має автоматично тягнути за собою обмеження прав.
Пропозиції Євгена Дикого прозвучали на тлі гострої дискусії в українському суспільстві щодо справедливості та ефективності мобілізації. З одного боку, на фронті постійно потрібні нові люди для ротацій і поповнення втрат. З іншого — численні скарги на корупцію в ТЦК, «полювання» на вулицях, ігнорування відстрочок і грубе спілкування з громадянами підривають довіру до системи.
Дикий, як людина, яка пройшла війну з перших днів, говорить жорстко і безкомпромісно. Він вважає, що суспільство не може дозволити собі ситуацію, коли одні воюють роками, а інші спокійно живуть у тилу, користуючись лазівками в законодавстві.
Його позиція знаходить підтримку серед частини військових і ветеранів, але викликає різке обурення у тих, хто вважає такі методи порушенням прав людини і кроком до тотального контролю держави над громадянами.
Чи готове українське суспільство і влада до таких жорстких заходів? Чи не призведе тотальне блокування рахунків, розшук через телефони та обов’язкове залучення поліції до ще більшого розколу між фронтом і тилом?
Поки що влада робить кроки в бік посилення мобілізації (електронний кабінет, удосконалення реєстрів), але повне впровадження пропозицій на кшталт Дикого вимагає політичної волі і змін у законодавстві.
Євген Дикий чітко дав зрозуміти: на його думку, час «м’яких» підходів закінчився. Війна триває, і держава має знайти спосіб змусити всіх виконувати свій обов’язок — або визнати, що система продовжує працювати на користь ухилянтів.