18 квітня 2026 року українське суспільство знову здригнулося. У мережі вибухнуло відео, яке за кілька годин набрало сотні тисяч переглядів. На ньому — люди в військовій формі спочатку методично вибивають вікна в цивільному автомобілі Mazda, а коли той намагається рушити з місця, відкривають по ньому прицільний вогонь. Не постріли в повітря. Не попереджувальні. Саме прицільні. По живій машині з людиною всередині.
Київський ТЦК уже встиг «прокоментувати». І їхнє пояснення звучить ще цинічніше, ніж самі кадри.
За версією територіального центру комплектування, автівку зупинили «для перевірки документів». Чоловік за кермом відмовився їх надати, різко рушив, пошкодив службовий автомобіль і… наїхав на ногу одному з військовослужбовців. У відповідь один із бійців «групи оповіщення» відкрив вогонь зі свого «особистого пристрою для відстрілу гумових патронів». Тобто, травматичної зброї.
І тут починається найцікавіше.
Командування ТЦК, виявляється, офіційно дозволило своїм підлеглим використовувати травматичну зброю під час «оповіщення». Прямо так і сказано: «представникам ТЦК командування дозволило». Але водночас у самому ТЦК визнають: «дивно, але в діючому законодавстві такі дії кваліфікуються як порушення».
Дивно? Ні. Це вже не дивно. Це система.
Уявіть собі картину. Вечір. Київ. Звичайна автівка. Звичайний чоловік, який, за версією ТЦК, «відмовився надати документи». Замість того, щоб викликати поліцію, оформити протокол, зафіксувати відмову — військові в формі просто починають крушити скло. Як у 90-х на ринку. А коли водій, наляканий і розлючений, намагається втекти — по ньому стріляють. Прицільно. З гумовими кулями. У спину. У колеса. У салон. Куди потрапить.
І це не «перевищення». Це, за словами самого ТЦК, дозволена практика.
Прикро, що нам брехали і продовжують брехати. Якщо уважно переглянути відео, видно: спочатку чоловік у цивільному одязі допомагає військовому вибивати вікна в автомобілі Mazda. А згодом саме він дістає зброю та відкриває прицільний вогонь — нехай і з травматичної.
Про цей факт Київський ТЦК не повідомляє і не дає жодних пояснень. Зокрема, чому цивільна особа спершу брала участь у пошкодженні автомобіля, а потім дістала зброю та почала стріляти.
Ми вже давно живемо в реальності, де слово «ТЦК» у багатьох асоціюється не з мобілізацією, а зі страхом. З історіями про облави в спортзалах, на заправках, у супермаркетах. З відео, де людей затягують у буси без пояснень. Але щоб посеред Києва військові відкрито розстрілювали автівку — це новий рівень.
І найстрашніше — не самі постріли. Найстрашніше — спокійне, бюрократичне визнання: «ми дозволили». Тобто хтось у погонах десь у кабінеті підписав папірець, який фактично дає право на застосування травматичної зброї проти цивільних. Проти громадян, яких вони ж мають «оповіщати», а не тероризувати.
Законодавство України, між іншим, чітке. Застосування зброї, навіть травматичної, проти людини, яка не становить безпосередньої загрози життю і здоров’ю, — це перевищення повноважень. Це стаття. Це кримінальна відповідальність. Але ТЦК, як бачимо, живе за своїми правилами. «Командування дозволило» — і точка. Конституція, Кримінальний кодекс, права людини — десь там, у мирному житті.
Чоловік, який наїхав на ногу військовому, безперечно, вчинив правопорушення. Це факт. Але чи виправдовує це розбиті вікна і прицільний вогонь? Чи виправдовує це практику, коли представники держави спочатку провокують конфлікт, а потім «гумовими» кулями вирішують його?
Ми вже бачили подібне. І щоразу нам говорили: «поодинокий випадок», «перевищення», «буде розслідування». І щоразу все затихало. А ТЦК продовжували працювати в тому ж стилі ьпід прикритям правоохоронців.
Сьогоднішнє відео — це не просто скандал. Це лакмусовий папірець того, наскільки держава довіряє своєму народу і наскільки народ довіряє державі під час війни. Коли людина боїться зупинитися на вимогу ТЦК більше, ніж російської ракети, — це вже не проблема мобілізації. Це проблема легітимності влади.
Київський ТЦК своєю «коментарем» фактично визнав: ми стріляємо в людей. Ми ламаємо машини. І ми вважаємо це нормальним, бо «командування дозволило».
Питання тепер не до водія Mazda. Питання до Генерального штабу, до Міністерства оборони, до Офісу Президента: ви це теж «дозволили»?
Бо якщо так — то ми вже не в демократичній країні, яка захищає себе. Ми в країні, де державні органи захищають себе від власних громадян.
І гумові кулі тут — лише деталь. Головне — те, що вони летять у бік тих, кого мали б захищати.
Суспільство чекає не чергового «внутрішнього розслідування». Воно чекає жорсткої, публічної відповіді: хто саме підписав дозвіл на травматичну зброю для ТЦК? Які інструкції отримали «групи оповіщення»? І чи збирається держава й надалі дозволяти своїм представникам розв’язувати проблеми з документами за допомогою кийків і стволів?
Поки що відповідь лунає тільки одним звуком — прицільним пострілом по Mazda посеред Києва. І цей звук чути дуже далеко.