Перебуваючи в Німеччині, президент Володимир Зеленський зробив заяву, яка болісно різонула багатьох українців. Під час спільної пресконференції з канцлером ФРН Фрідріхом Мерцом глава держави повідомив: нафтопровід «Дружба», пошкоджений російською ракетою в січні, буде відремонтований до кінця квітня — не повністю, але достатньо, щоб відновити транзит російської нафти до Європи.
«Як ми обіцяли, до кінця квітня він буде відремонтований. Не повністю, але достатньо, щоб функціонував», — сказав Зеленський.
Здавалося б, технічна новина. Але за цими словами стоїть глибока моральна та політична дилема, яку вже не перший рік ігнорує частина Європи.
Нафтопровід «Дружба» — це радянська спадщина, яка й досі качає російську нафту через територію України до Угорщини та Словаччини. Контракт з «Транснефтью» діє до 2029 року, і Україна, попри всі емоції, змушена його виконувати через міжнародні зобов’язання. Після пошкодження в січні транзит зупинився. Росія, як завжди, звинуватила Київ у «блокаді», хоча саме її ракета влучила в інфраструктуру.
Тепер, за словами президента, ремонт завершать у найближчі тижні. І російська нафта знову потече на захід.
Кожна тонна цієї нафти — це гроші, які йдуть до бюджету РФ. Гроші, на які Кремль купує ракети, дрони, снаряди та платить солдатам, що щодня вбивають українців: цивільних, дітей, жінок. Це не абстрактна геополітика. Це пряма фінансова підтримка агресора з боку країн, які публічно називають себе нашими партнерами.
Європейські лідери щодня засуджують російську агресію, голосують за санкції, обіцяють Україні зброю та мільярди допомоги. Німеччина, Франція, Польща — усі вони в один голос повторюють: «Слава Україні!». Але коли справа доходить до реальних грошей, раптом з’являються винятки.
Угорщина Віктора Орбана та Словаччина Роберта Фіцо роками блокують жорсткі рішення ЄС саме через залежність від дешевої російської нафти. Вони отримують її за «політичними» цінами, нижчими за ринкові, і не поспішають шукати альтернативи. Навіть після повномасштабного вторгнення 2022 року ці країни продовжували купувати сировину, яка прямо фінансує війну проти їхнього «партнера» — України.
Тепер Європа, включно з Німеччиною, фактично тисне на Київ: відремонтуйте «Дружбу», бо нам потрібна енергетична безпека. При цьому багато європейських країн уже давно відмовилися від прямої купівлі російської нафти, але для «виняткових» випадків — завжди є лазівки.
Зеленський у Берліні, по суті, визнав реальність: Україна виконує домовленості, бо так треба. Але це виконання виглядає як гірка іронія. Ми ремонтуємо трубу, пошкоджену російською ракетою, щоб російська нафта продовжувала текти до Європи, а Європа — продовжувала платити Росії.
Саме так сприймається ця ситуація багатьма українцями. Поки в Харкові, Запоріжжі, Одесі та прифронтових містах гинуть люди під російськими ударами, європейські споживачі заправляють авто й обігрівають домівки енергоносіями, частково оплаченими українською кров’ю.
Це не емоційна гіперbola. Це холодна арифметика війни. Росія заробляє мільярди на експорті енергоносіїв навіть під санкціями — завдяки Китаю, Індії та окремим європейським «виняткам». Ці кошти йдуть на фронт.
Європа ж демонструє класичний приклад ціннісного розколу:
- Гучні заяви про солідарність.
- Пакети санкцій, які часто мають дірки.
- І водночас — готовність платити агресору, якщо це вигідно економічно.
Німеччина, яка сама пережила енергетичну кризу через відмову від російського газу, тепер мовчки спостерігає, як її сусіди продовжують фінансувати путінську машину війни. Канцлер Мерц стоїть поруч із Зеленським і слухає про ремонт «Дружби» — і жодного публічного «ми це припинимо».
Така позиція руйнує довіру. Якщо Європа готова закривати очі на фінансування агресора заради дешевої нафти сьогодні, то що буде завтра, коли Росія (або хтось інший) загрожуватиме вже безпосередньо Берліну, Парижу чи Варшаві?
Це сигнал слабкості. Це демонстрація того, що для частини Європи життя українців — все ж не така висока ціна, як комфорт і низькі ціни на пальне.
Україна ж знову опиняється в ролі «змушеного партнера»: ремонтує те, що зруйнувала Росія, щоб Європа могла далі купувати російське. І все це — під гаслом «війна війною, а бізнес — за розкладом».
До кінця квітня «Дружба» має запрацювати. Російська нафта потече. Гроші — до Москви. А українці продовжать воювати й гинути.
І найгірше — ми знаємо, що частина Європи знову скаже: «Ми вас підтримуємо». Тільки підтримка ця, як завжди, матиме приємний запах бензину за зниженою ціною.
Час, коли Європа нарешті зрозуміє: або справжня солідарність без винятків, або чесне визнання, що для неї дешевша нафта важливіша за українські життя. Третє — лицемірство, яке вже давно нікого не обманює.