БРЮССЕЛЬ — Амбітне бачення президента Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн про значно розширений Європейський Союз, до якого увійде Україна, стикається з потужною внутрішньою стіною. Багато нинішніх членів ЄС просто не хочуть про це говорити. Головна причина — панічний страх перед популістами та ультраправими, які можуть використати тему розширення як потужну зброю на виборах.
За словами дев’яти європейських дипломатів і чиновників, які спілкувалися з POLITICO на умовах анонімності, у кількох столицях ЄС панує небажання навіть порушувати питання нових членів. Причини: побоювання референдумів, колективна «травма Угорщини» з часів її вступу 2004 року та ризик відродження ксенофобської риторики на кшталт «польського сантехніка». Останнє розширення відбулося ще 2013 року з Хорватією — відтоді жодна країна не приєдналася.
Питання розширення мало бути включене до порядку денного саміту ЄС у Нікосії (Кіпр) наприкінці квітня 2026 року. Однак через неоднозначну позицію лідерів його, ймовірно, взагалі не внесуть. Один високопосадовець ЄС, причетний до підготовки, прямо заявив: тема надто вибухова.
«Польський сантехнік» повертається: страх втратити робочі місця
Найбільше занепокоєння викликає перспектива повторення дебатів 2004 року. Тоді, перед вступом Польщі, політики в Західній Європі лякали виборців «дешевими польськими робітниками», які нібито заберуть високооплачувані місця. Дипломат із країни середнього розміру ЄС прямо сказав: «Ті самі напівпопулістські, напівксенофобські аргументи, які ми чули про поляків, ми, ймовірно, почуємо й щодо українців та будь-якого іншого кандидата. Хто ці люди? Що вони робитимуть у нашому клубі? Чи прийдуть вони, щоб забрати наші робочі місця?»
Цей страх особливо гострий у Франції, де за законом обов’язковий референдум щодо прийняття кожного нового члена. Голосування щодо України може стати подарунком для лідера ультраправої партії «Національне об’єднання» Джордана Барделли. За опитуваннями, він перемагає в першому турі президентських виборів 2027 року навіть проти правоцентристського Едуара Філіппа.
Але Франція — не єдина. Німеччина, Нідерланди та Італія також наполягають: процес розширення має залишатися «заснованим на заслугах», без винятків навіть з геополітичних причин. «Звичайно, ми не хочемо послаблювати [президента України Володимира] Зеленського… але переважна більшість держав-членів зараз не мають бажання брати участь у цих дебатах», — зізнався високопоставлений дипломат із великої європейської країни.
Міністр-делегат Франції з європейських справ Бенджамін Хаддад підкреслив: «Розширення має залишатися вимогливим та заснованим на заслугах, щоб забезпечити його успіх та довіру».
Урок Угорщини та страх «троянських коней»
Ще одна причина гальмування — гіркий досвід з Угорщиною. Після вступу 2004 року країна за часів Віктора Орбана неодноразово блокувала рішення ЄС, обмежувала демократію та підтримувала зв’язки з Росією. Тепер Брюссель боїться нових «троянських коней» з правом вето.
Саме тому Єврокомісія пропонує механізми захисту: наприклад, позбавити нових членів права вето на кілька років після вступу. Фон дер Ляєн після поразки Орбана на виборах у Угорщині 13 квітня 2026 року (де переміг Петер Мадяр і його партія Tisza) знову закликала скасувати правило одноголосності в ЄС.
Сам Мадяр, хоча й поклав край 16-річному правлінню Орбана, заявив, що не хоче «прискорювати» членство України.
Чорногорія як лакмусовий папірець
Навіть Чорногорія, яка виконала майже всі кроки для вступу, стикається з глухим кутом. Країна чекає мандату на початок розробки договору про приєднання, але процес досі «на стадії переговорів». Чорногорські чиновники вказують на Францію як на головну перешкоду, хоча Париж заперечує і говорить про потребу «ширших дебатів».
Для України ситуація ще складніша. Київ розглядає членство в ЄС як ключову гарантію безпеки від майбутньої російської агресії. Потенційна мирна угода з Росією може включати перспективу вступу вже у 2027 році як «пряник» для українських виборців. Однак посли ЄС рішуче виступили проти радикального прискорення процесу. Навіть найбільші прихильники України — Швеція та Данія — зараз говорять лише про завершення переговорів до кінця 2027 року, але не про швидкий старт договору про вступ.
«Ми ще не там», — лаконічно підсумував один високопосадовець ЄС.
Геополітика проти внутрішньої політики
Європа опинилася в класичній пастці: з одного боку — геополітична необхідність підтримати Україну та стабілізувати Західні Балкани, з іншого — внутрішні політичні ризики. Страх перед популістами, які вже набирають обертів у Франції, Італії, Нідерландах та інших країнах, змушує лідерів обирати тишу замість сміливих рішень.
Поки що перемога популістів у національних дебатах видається для багатьох урядів страшнішою, ніж затримка розширення. Але така позиція ризикує підірвати довіру до ЄС як геополітичного гравця — особливо в очах України, яка платить найвищу ціну за європейські цінності.
Чи зможе Європа подолати власні страхи, чи розширення так і залишиться «вічною обіцянкою» — покажуть найближчі місяці. Поки що страх перед «українським сантехніком» перемагає стратегічне мислення.
Джерело: матеріал POLITICO на основі розмов з європейськими дипломатами та чиновниками.