«Квіти – клумбам, права – жінкам!»: У Києві понад дві тисячі вийшли на Марш за права жінок проти «відкату» в сімейному законодавстві та за звільнення полонених захисниць
8 березня 2026 року, в Міжнародний день боротьби за права жінок, Київ вперше за чотири роки повномасштабної війни знову почув гучний феміністичний голос. Понад дві тисячі людей — переважно жінки, але й чоловіки, військові, активістки, матері полонених — зібралися в парку імені Тараса Шевченка, щоб пройти маршем до КМДА. Під гаслом «Квіти — клумбам, права — жінкам!» вони вимагали не квітів і компліментів, а реальних змін: відкликати скандальні проєкти нового Цивільного кодексу, захистити права жінок-військовослужбовиць, домогтися звільнення захисниць з російського полону та припинити будь-які спроби повернути Україну в радянське минуле щодо гендерної рівності.
Це не було святкуванням — це був протест. І не просто протест, а сигнал владі: права жінок — це не «додатковий пункт» в умовах війни, а питання національної безпеки, гідності та виживання.
Центральним пунктом маршу став протест проти проєктів нової редакції Цивільного кодексу України (зокрема законопроєкти №14394, №14394-1, №14394-2), оприлюднених 22 січня 2026 року. Автори — зокрема голова ВР Руслан Стефанчук — позиціонували документ як «модернізацію», але феміністки та правозахисниці побачили в ньому регрес.
Ключові «небезпечні» норми, проти яких вийшли люди:
- Зниження шлюбного віку до 14 років у разі вагітності чи народження дитини (за рішенням суду). Хоча Стефанчук після хвилі обурення заявив, що цю норму вилучать, активістки не вірять обіцянкам: «Вагітність у 14–15 років — це часто маркер насильства, залежності чи злочину. Шлюб у такому випадку не захищає дитину, а легалізує злочинця». Юристки «Маршу Жінок» наголошують: це суперечить Стамбульській конвенції та міжнародним стандартам захисту дітей від ранніх шлюбів.
- Заборона розлучення під час вагітності дружини та протягом першого року життя дитини — повернення радянських обмежень, які роблять жінку заручницею шлюбу.
- Шестимісячний «примирчий» строк перед розлученням — механізм, який може затягувати токсичні стосунки і перешкоджати виходу з насильства.
- Введення розмитих понять «доброзвичайність» і «аморальність» замість чітких юридичних критеріїв — ризик, що суб’єктивні моральні оцінки суддів замінять закон.
Організаторки вимагають повного відкликання проєктів і проведення широкого публічного обговорення з залученням феміністичних організацій та незалежних експертів. «Це не модернізація — це регрес, який суперечить європейським стандартам і Дорожній карті верховенства права», — заявила засновниця «Маршу Жінок» Олена Шевченко.
Друга велика тема — права жінок у війську. За чотири роки війни понад дві тисячі жінок-військовослужбовиць потрапили в полон, тисячі служать на фронті. Учасниці маршу вимагали:
- Створити належні умови для служби жінок: протидію сексуальним домаганням і дискримінації (законопроєкт №13037 досі не ухвалений).
- Забезпечити звільнення захисниць з російського полону — тих, кого катують, ґвалтують, тримають в ізоляції без зв’язку з рідними.
- Визнати воєнні злочини проти жінок як окремий напрямок міжнародного розслідування.
Після ходи учасники символічно подзвонили ключами — жест підтримки полонених, який означає: «Ми не забудемо, ми чекаємо на вас».
Організаторки повідомили: напередодні маршу отримали прямі погрози фізичної розправи та залякування. Поліція Києва посилила охорону — колону супроводжували значні сили, включно з кінними патрулями та спецпідрозділами. Акція пройшла мирно, без провокацій, але напруга відчувалася: війна робить будь-який публічний протест вразливим.
Україна вже четвертий рік воює за свободу, але права жінок не можна відкласти «на потім». Марш 2026 року — це не про «квіти і тюльпани», а про те, що без гендерної рівності не буде сильної нації. Коли держава пропонує «доброзвичайність» замість закону, а жінки на фронті залишаються без захисту — це не «сімейні цінності», а загроза національній безпеці.
Понад дві тисячі людей сьогодні сказали владі: ми не мовчатимемо. Права жінок — це не опція. Це основа. І якщо влада не почує — наступний марш буде ще гучнішим.