Напередодні 24 лютого 2022 року українське медіаполе нагадувало арену, де старі олігархічні імперії вели жорстоку війну за вплив, а президент Зеленський з командою намагався вирвати контроль над наративом. Це був час, коли телебачення ще диктувало правила, Telegram тільки набирав обертів, а “соросята” та “проросійські” ярлики летіли в обидва боки. Але велика війна з РФ радикально все змінила — і врятувала Зеленського від внутрішнього розгрому.
Олігархічні медіа-імперії: хто кого контролював до вторгнення
- Рінат Ахметов — беззаперечний король медіа. Його Медіагрупа “Україна” (канали “Україна”, “Україна 24”, “Футбол 1/2/3”, сайт “Сегодня”, регіональні ресурси та пул ЛОМів) вважалася найпотужнішою силою в країні. Рейтинги били рекорди, вплив — теж. Але з 2021 року Ахметов пішов у відкриту війну з Банковою. “Антиолігархічний закон”, тиск на бізнес, звинувачення в підготовці держперевороту (Зеленський особисто називав Ахметова організатором путчу) — усе це вилилося в тотальну медійну атаку. Канали “Уважаемого” щодня розносили “Слугу народу”, Єрмака, Зеленського. Здавалося, ось-ось ситуативний альянс Ахметов + Аваков + Порошенко + медіа-артилерія розчавить Зе!команду в інформаційній кампанії. Війна з РФ зупинила цей сценарій на півслові.
- Ігор Коломойський — хитрий гравець. 1+1 залишався лояльним до Зеленського (розважальний контент + м’яка підтримка), але його інтернет-ресурси та ЛОМи били по “соросятам” жорстко й безкомпромісно. Це давало президенту простір для маневру: він міг балансувати між “соросятами” та власними олігархічними союзниками, не втрачаючи суб’єктності.
- Віктор Пінчук — нейтрально-лояльний. СТБ, ICTV, “Новий канал” та пов’язані ЛОМи тримали дистанцію від жорсткої критики влади. Вони не лізли в окопну війну, але й не були “кишеньковими” Зе!команди.
- Дмитро Фірташ — “релікт минулого”. “Інтер”, К1, НТН уже виглядали як привиди з 2010-х — сплячі, маловпливові.
- Віктор Медведчук — після розгрому його телеканалів у лютому 2021 року перейшов у цифрову партизанщину. Соцмережі, онлайн-СМІ, ЛОМи — критика Зеленського стала жорсткішою, але це був симулякр. Ресурси не стільки просували проросійські наративи, скільки створювали картинку для таємних домовленостей і освоювали бюджети. Проросійський вплив був, але більше декоративний.
Що мала (і не мала) Зе!команда
До кінця 2021-го Банкова не мала власної потужної медіагрупи. Старі “зе-сетки” з 2019 року були кинуті на гроші й жили своїм життям. Лояльні ресурси (Садовий, Гордон, Бродський) зберігали суб’єктність і не ставали сліпими рупорами. Зеленський активно будував власний медіахолдинг — але війна все прискорила й радикалізувала.
Телеграм і “незалежні” — нова сила, яка ще не правила
Наприкінці 2021 – початку 2022 Telegram-канали вже відігравали помітну роль. Багато аполітичних блогерів та ЛОМів заробляли на розважальному контенті, значна частина доходу русскоязычних йшла від російської аудиторії. Це був сегмент, який ще не контролювався ні олігархами, ні “соросятами”, ні Банковою — і саме він став одним із головних бенефіціарів війни.
Висновок: війна як рятівний круг для Зеленського
Велике вторгнення РФ фактично заморозило внутрішню олігархічну війну. Конфлікт Ахметова з Зеленським, який ішов до кульмінації, був відкладений. “Україна” та інші канали пішли в єдиний телемарафон, Ахметов згодом вийшов з медіабізнесу (передав ліцензії державі влітку 2022-го), а Банкова отримала монопольний контроль над основним телевізійним наративом.
Це не означає, що медіаполе стало “здоровим”. Воно просто стало іншим: більш централізованим, менш плюралістичним, з домінуванням офіційного голосу. Але саме війна врятувала Зеленського від сценарію, де олігархічні медіа могли б його знищити в очах суспільства ще до перших вибухів.
Продовження — вже про те, як усе змінилося після 24 лютого: єдиний марафон, Telegram-революція, зникнення олігархічного ТБ і нова реальність інформаційного фронту.
(Продовження в частині 3)