В Україні вже понад чотири роки триває повномасштабна війна. Сотні тисяч чоловіків — від 25 до 60 років — щодня ризикують життям на передовій, у окопах, під постійними обстрілами та дронами. Більшість із них не має права на відпочинок, ротацію чи звільнення. Законодавство чітко забороняє звільнення за власним бажанням під час воєнного стану для більшості військовослужбовців. Навіть ті, кого визнали обмежено придатними, часто залишаються в строю, бо система ВЛК працює непослідовно, а іноді й відверто вибірково.
Але є винятки. І один із них — колишній Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний.
Протягом майже трьох років, з липня 2021-го до лютого 2024-го, Залужний керував армією в найкритичніший період війни. Він регулярно з’являвся на брифінгах, давав інтерв’ю, відвідував позиції, брав участь у стратегічних нарадах. Жодних публічних скарг на серйозні проблеми зі здоров’ям, які б унеможливлювали виконання обов’язків, не лунало. Ніхто з офіційних джерел не заявляв, що генерал не може фізично керувати військами через хворобу. Навпаки — його образ був символом стійкості та професійності.
Та 8 лютого 2024 року президент Володимир Зеленський звільнив Залужного з посади Головнокомандувача, призначивши натомість Олександра Сирського. Після цього Залужний був виведений у розпорядження міністра оборони. І ось тут починається найцікавіше.
Взимку 2024 року (ще до офіційного призначення послом) генерал проходить військово-лікарську комісію. Висновок ВЛК: непридатний до військової служби. У лютому він пише рапорт про звільнення з лав ЗСУ. А вже 8 травня 2024 року президент підписує указ про звільнення Залужного з військової служби у відставку за станом здоров’я з правом носіння форми. Наступного дня — 9 травня — той самий Залужний призначається Надзвичайним і Повноважним Послом України у Великій Британії.
Питання виникають самі собою:
- Якщо стан здоров’я настільки серйозний, що унеможливлює навіть перебування в розпорядженні МОУ чи виконання будь-яких інших військових обов’язків в Україні — як людина може ефективно виконувати функції посла в одній із ключових країн-союзниць? Посольська робота — це постійні зустрічі, поїздки, переговори, публічні виступи, робота в напруженому графіку. Це не менш відповідально, ніж командування армією.
- Чому ВЛК визнала непридатним саме після звільнення з посади головкома, а не раніше? Протягом двох років війни генерал керував мільйонною армією — і раптом «втратив здоров’я» саме тоді, коли його прибрали з ключової військової посади?
- Чому звичайні військовослужбовці з подібними діагнозами (а часто й без них) роками не можуть пройти ВЛК чи домогтися звільнення, а тут усе відбувається блискавично — за лічені місяці від звільнення з посади до дипломатичного призначення?
Це не поодинокий випадок. Разом із Залужним за висновком ВЛК звільнили й колишнього начальника Генштабу Сергія Шапталу. Система, яка для простих солдатів і офіцерів працює як пастка — «служи до кінця або доведи, що ти ледь ходиш», — для топ-генералів та їхнього оточення відкриває зелене світло на вихід.
Виходить сумна, але чітка ієрархія:
- Якщо ти простий українець без зв’язків і грошей — йди в окоп, стій до останнього, не питай про ротацію чи ВЛК.
- Якщо ти маєш високий статус, довіру (чи страх) вищого керівництва — можеш командувати армією роками, а потім, коли тебе «перепризначають», раптово стати непридатним, звільнитися й отримати комфортну дипломатичну синекуру за кордоном.
Це не просто несправедливість. Це демонстрація подвійних стандартів у державі, яка виживає завдяки мобілізації та самопожертві сотень тисяч звичайних людей.
Поки одні гинуть за кожен метр землі, інші — після втрати посади — «знаходять» здоров’я саме для того, щоб піти на нові, значно спокійніші й престижніші ролі.
Любов до України, як виявляється, буває різною. Для декого вона закінчується разом із високою зарплатою та владою. Для більшості — триває в окопах, без права на вихід.
І це — не про одного генерала. Це про систему, в якій правила пишуться не для всіх однаково.