Абсолютний чемпіон світу в надважкій вазі, непереможний на професійному рингу, захисник України під час повномасштабної війни — Олександр Усик зробив заяву, яка вже розриває медіапростір. У свіжому ексклюзивному інтерв’ю блогеру Андрію Бєднякову (опубліковано наприкінці лютого 2026-го) боксер чітко окреслив свій план після завершення кар’єри: ще пару років на топовому рівні, а потім — пряма дорога в політику. І не абы яку.
«Я ще пару років планую побоксувати. А потім є такі плани — попрацювати на державу. Я нижче, ніж президент, нікуди не збираюся йти», — сказав Усик з характерною для нього сумішшю спокою та впевненості. На жартівливе уточнення ведучого, чи не хоче він, наприклад, стати мером рідного Конопа, чемпіон відрізав без посмішки: «Ні, дивись, я нижче президента не збираюся нікуди йти».
Це не перші натяки на політичні амбіції Усика — він давно не приховував патріотизму, активної громадянської позиції та критики корупції. Але вперше він назвав конкретну мету — посаду Президента України — і встановив собі чітку планку: або найвища, або ніяка.
Усику 39 років (народився в січні 1987-го). За його словами, ще 2–3 роки він планує залишатися на піку: попереду бій з Ріко Верговеном (кікбоксер, який кидає виклик у кросовері бокс/кікбоксинг), можливі реванші та спроби утримати всі пояси. Після цього — логічний перехід. Він уже не раз демонстрував, що вміє будувати довгострокові стратегії: від переходу в хевівейт, де ніхто не давав йому шансів, до абсолютного чемпіонства.
Усик неодноразово ставав голосом України на міжнародній арені: запрошував Дональда Трампа пожити тиждень у своєму будинку під обстрілами, щоб той «відкрив очі», активно підтримував ЗСУ, працював з United24, відвідував поранених у Superhumans. Його авторитет за кордоном — один з найвищих серед українських публічних осіб. А вдома — мільйони фанатів, які бачать у ньому символ незламності.
Якщо Усик дійсно піде на вибори (найімовірніше, після 2028–2030 років, коли закінчиться каденція Зеленського), це буде не типовий «спортсмен у політиці». Він не має досвіду в парламенті чи Кабміні, але має те, чого бракує багатьом політикам:
- бездоганна репутація (жодних корупційних скандалів);
- шалена впізнаваність і довіра (особливо серед чоловіків 18–45 років);
- міжнародні зв’язки (Британія, США, Саудівська Аравія — місця, де він боксував і заробляв репутацію);
- образ «сильної людини», яка захищає країну як на рингу, так і поза ним.
Водночас критики вже готують аргументи: брак досвіду управління, релігійність (Усик — глибоко віруючий, що може як допомогти, так і відштовхнути частину електорату), можливі конфлікти з нинішньою владою.
Заява вже викликала хвилю мемів, підтримку й скепсис. Частина аудиторії радіє: «Нарешті хтось, хто не краде, а б’є». Інші сумніваються: «Бокс — це не держава, там правила чіткі». Треті жартують: «Головне, щоб передвиборчі дебати були в ринзі».
Усик обіцяв, що на піку завершення кар’єри збере великий пул іноземних журналістів, привезе їх в Україну, покаже країну та подякує за підтримку. Це може стати потужним PR-ходом перед політичним стартом.
Поки що це не офіційна кампанія, а лише гучна заява. Але в Україні, де спортсмени вже не раз ставали президентами чи прем’єрами, недооцінювати Усика — помилка. Він не той, хто кидає слова на вітер. Якщо сказав «президент» — значить, уже рахує раунди до цього бою.