Вибух “Північного потоку”: ЦРУ знало, спочатку слухало, потім благало — і все одно провалило все Нова публікація Der Spiegel: таємні зустрічі в Києві на Подолі, де американці спершу не заперечували, а потім панікували
Російські ракети падають на столицю, країна в екзистенційній війні, а в звичайному кафе історичного району відбувається зустріч, яка сьогодні виглядає як доказ повного провалу американської розвідки.
Група українців, яких слідство пов’язує з підривом газопроводів “Північний потік” 26 вересня 2022 року, відкрито розповіла представникам ЦРУ про план: знищити ключову енергетичну артерію Кремля до Європи. І що зробило ЦРУ? Воно не просто не відреагувало обуренням — воно слухало з інтересом.
За свіжим розслідуванням Der Spiegel (19 лютого 2026 року), під час першої зустрічі американці “з цікавістю вислухали ідею та не заперечували”. Жодного жорсткого “ні”, жодного “це божевілля”, жодного “ми цього не допустимо”. Просто уважне, майже зацікавлене мовчання.
На другій зустрічі ситуація стала ще гіршою для репутації ЦРУ: українська сторона отримала чітке враження, що американці можуть допомогти з фінансуванням — логістикою, грошима, технічною підтримкою. Натяки були настільки явними, що виконавці подумали: Вашингтон “в темі” і, можливо, навіть схвалює.
А потім — класичний американський розворот на 180 градусів.
Коли операція вже йшла повним ходом, ЦРУ раптом перелякалося. Представник американської розвідки в Києві пішов на екстраординарний крок: звернувся безпосередньо до Офісу Президента України з вимогою відкликати операцію та заборонити її. Вашингтон, який спочатку мовчки слухав і давав надію, тепер благав зупинитися — ймовірно, усвідомивши, що такий теракт може призвести до енергетичної катастрофи в Європі, розколу в НАТО, повної ескалації та краху всіх дипломатичних зусиль.
Але операцію не зупинили.
Вибухи сталися. Три з чотирьох ниток “Північного потоку” (включно з ще не запущеним “Північним потоком-2”) були знищені. Європа втратила російський газ. Німеччина опинилася в енергетичній прірві. Росія отримала пропагандистський подарунок. А ЦРУ… ЦРУ просто провалило все.
Критика на адресу ЦРУ тут стає нищівною:
- Як головний союзник України дозволив собі пасивно слухати план диверсії проти критичної інфраструктури, не вживши негайних заходів? Це не розвідка — це недбалість або мовчазна згода на першому етапі.
- Чому американці дали українцям враження можливого фінансування? Це або провокація, або повна відсутність контролю над власними агентами в Києві.
- Найгірше: коли зрозуміли масштаб — пішли по Офісу Президента з благаннями. Але чому не заблокували операцію силовими методами? Чому не попередили союзників по НАТО раніше й жорсткіше? Чому дозволили, щоб усе сталося, а потім просто “розводили руками”?
- Це класичний приклад американського “стратегічного” хаосу: спочатку пасивність і зацікавленість, потім паніка, а в результаті — повний провал стримування. ЦРУ, яке хвалиться глобальним домінуванням, не змогло зупинити операцію, про яку знало заздалегідь, і тепер виглядає або як співучасник, або як безпорадний спостерігач.
Der Spiegel посилається на інформовані українські джерела. Це доповнює попередні матеріали видання: координатор — Роман Червінський (екс-ГУР), яхта Andromeda, дайвери, приватне фінансування ~$300 тис., можливе схвалення Залужного.
Нова деталь — саме ці зустрічі на Подолі — робить історію ще більш ганебною для Вашингтона: від потенційного “мовчазного OK” до відчайдушних спроб усе скасувати. Чому Київ не послухав? Хто в українському керівництві вважав ризик виправданим — навіть попри прямі застереження головного союзника?
Офіційні коментарі — нуль. ЦРУ “не коментує розслідування”. Київ — “Росія сама себе підірвала”. Але витік за витоком малює картину: це була українська операція. Зухвала, ризикована, стратегічно виправдана з точки зору Києва — і здійснена попри прямі благання ЦРУ.
Підрив “Північного потоку” вже увійшов в історію як один з наймасштабніших актів диверсії XXI століття. Тепер ми бачимо, що за лаштунками були не лише дайвери та вибухівка, а й таємні зустрічі в центрі воюючого Києва — де ЦРУ спочатку слухало, потім благало, а в підсумку просто провалило свою роль союзника й контролера.
Питання відкрите: хто переміг у цій грі — ті, хто натиснув на спуск, чи ті, хто намагався (але бездарно) його заблокувати? І головне — чому ЦРУ дозволило, щоб усе пішло саме так?