32-річчя Укрпошти, компанія офіційно представила оновлений бренд. Новий логотип — це поштовий ріжок, стилізований під літеру «У», що, за словами керівництва, символізує Україну, національну ідентичність і остаточний розрив із радянською візуальною спадщиною. Дизайн розробило київське агентство Spiilka Design Büro. Вартість — 600 тисяч гривень за результатами тендеру. Впровадження обіцяють максимально економним: без масового переоформлення фургонів, вивісок чи масових витрат — насамперед у нових поштоматах, застосунку «Укрпошта 2.0», оновлених відділеннях та сервісах.
У компанії підкреслюють: це не просто косметична зміна, а завершення трансформації. За останні роки Укрпошта автоматизувала сортувальні лінії (вчасність доставки зросла до 95–98 %), запустила новий застосунок, розширює мережу поштоматів, оновлює автопарк. Новий бренд нібито фіксує черговий етап — акцент на «всьому українському й рідному» саме в умовах повномасштабної війни.
Але суспільство сприйняло презентацію інакше. Замість підтримки — нова хвиля обурення й скепсису. Люди запитують: чому саме зараз, коли країна в стані війни, збиткова державна монополія витрачає шість сотень тисяч гривень платників податків на черговий (вже другий за каденцію Смілянського) ребрендинг? Чому не спрямувати ці кошти на підвищення зарплат листоношам, які досі отримують копійки, на модернізацію логістики в прифронтових регіонах, на скорочення черг у відділеннях чи на реальну боротьбу зі збитковістю?
Реакція Ігоря Смілянського в Threads виявилася не поясненнями, а блискавичним і максимально брудним ударом:
Це не випадковий емоційний зрив. Це свідома, повторювана тактика. Коли користувачі продовжували тиснути — чому саме 600 тис. грн, де розрахунок ефективності, чому пріоритет не на працівниках — Смілянський не опублікував жодного звіту, жодної економічної моделі, жодного KPI, який би виправдовував витрати.
Натомість він продовжив у тому ж дусі: називав критиків «експертами з ребрендингу і плівок Епштейна одночасно», кидав фрази на кшталт «о ще одна повія за гроші :)», іронізував, що «не дискримінує за статтю», бо «повія може бути різної статі».
Коли жінки (і чоловіки) обурювалися сексистським тоном і приниженням, відповідь була цинічною: «Людина назвала мене корупціонером — я її повією. 1-1. Де написано, що публічна особа має це толерувати?».
Це вже не просто токсична комунікація. Це системна зневага до тих, хто є реальними власниками Укрпошти — до українських платників податків.
Смілянський директор “Укрпошти” ,керує підприємством, яке:
- доставляє пенсії, соціальні виплати, гуманітарну допомогу в умовах війни;
- залишається одним із найбільших роботодавців країни (понад 70 % працівників — жінки);
- отримує державну підтримку й живе за рахунок довіри суспільства.
І саме він, маючи мільйонну зарплату, дозволяє собі публічно принижувати співгромадян сексистськими образами, замість того щоб надати прозорий звіт про витрачені кошти.
Критика Смілянського накопичувалася роками. Його стиль у соцмережах давно відомий: нецензурщина на адресу працівників, образи журналістів, військових, пересічних українців. Але цього разу межа перейдена остаточно — державний топменеджер у публічному просторі використовує слово «повія» як зброю проти критиків, і це лишається без жодних наслідків. Ні вибачень, ні дисциплінарного стягнення, ні хоча б формального пояснення від наглядової ради.
У будь-якій країні з елементарними стандартами корпоративного управління після такого:
- керівник або публічно вибачається;
- або подає у відставку за непрофесійну й образливу поведінку;
- або отримує догану й втрачає бонуси.
В Україні ж — черговий мемний скандал, репости в Threads і Telegram, обурення, яке швидко згасає. Бо «він же ефективний», бо «Укрпошта ж якось працює», бо «війна — не до того».
Але війна — це саме той час, коли держава й її представники мусять бути максимально прозорими, поважними й підзвітними. Коли кожна гривня — на вагу золота. Коли образи на адресу суспільства від керівника держпідприємства — це не «іронія», а прямий сигнал зневаги: «Я вище за вас, я можу все, а ви платіть і мовчіть».
Поки Смілянський продовжує «1-1» з українцями в Threads, реальна Укрпошта залишається хронічно збитковою, рядові працівники — недоплаченими, а сервіс у багатьох регіонах — на межі виживання. Замість реальних змін і прозорості — черговий ребрендинг за наші гроші й чергова порція цинізму в соцмережах.
Це вже не флірт. Це відкрита, демонстративна зневага. І доки вона залишається безкарною, ми всі платимо за неї двічі: податками та власною гідністю.