Поки українські правоохоронці роками “шукають” фігурантів гучних корупційних справ, журналісти роблять їхню роботу за них. Черговий раз це довів керівник департаменту розслідувань “Української правди” Михайло Ткач. У грудні 2025 року він вирушив до Ізраїлю і за лічені тижні знайшов одного з головних підозрюваних у справі “Мідас” — бізнесмена Тимура Міндіча. Того самого, кого НАБУ та САП оголосили в розшук, але так і не спромоглися екстрадувати чи навіть толком відстежити.
Міндіч — не просто бізнесмен. Це співвласник студії “Квартал 95”, давній друг і бізнес-партнер президента Володимира Зеленського. Людина, яку ЗМІ неодноразово називали “сірим кардиналом” в енергетичній сфері. За версією НАБУ, під псевдонімом “Карлсон” він очолював злочинну організацію, яка через “бек-офіс” у Києві контролювала контракти державного гіганта “Енергоатом”. Схема проста і цинічна: контрагенти платили 10-15% “відкату” за те, щоб не втратити платежі чи статус постачальника. Через цей офіс, за даними слідства, пройшло близько 100 мільйонів доларів, які легалізували та виводили за кордон.
Все почалося 10 листопада 2025 року. НАБУ проводить масштабні обшуки — в “Енергоатомі”, у колишнього міністра енергетики Германа Галущенка, у Міндіча. Але останнього вже немає: за чотири години до візиту детективів він виїжджає з України. Витік інформації? Ймовірно. НАБУ та САП навіть відкрили окремі провадження щодо можливого зливу даних. 22 листопада Міндіча оголошують у розшук. Президент вводить санкції РНБО. А далі — тиша від правоохоронців.
І тут з’являється Михайло Ткач. Журналіст, відомий своїми розслідуваннями про “смотрящих” і втікачів, вирушає до Ізраїлю. Півтора місяця пошуку: Тель-Авів, Герцлія, пляжі та набережні. Міндіч, який має ізраїльське громадянство (підтверджене документом Теудат Зеут), намагається ховатися: носить шапку та окуляри в спеку, уникає ресторанів і магазинів, обмежує публічність. За даними джерел “УП”, він одразу дізнався про приїзд знімальної групи — через політичні та бізнесові кола. Але сховатися не вдалося.
21 грудня Ткач знаходить Міндіча на пляжі в передмісті Тель-Авіва, далеко від дому. “Втікати було нікуди”, — пізніше скаже журналіст. Розмова триває півтори години. Міндіч, за словами Ткача, не готовий повертатися в Україну для свідчень. Звинувачення називає “маніпуляціями” та “медійним кейсом”. Каже, що став жертвою атаки, жалкує про тиск, але юридичні деталі коментувати відмовляється — “працюють адвокати”. Заперечує відмивання коштів, згадки про “двушку на Москву” і зв’язки з певними фігурами. Вся родина вже в Ізраїлі: діти ходять до школи, життя “нормальне”. Екстрадиція? Складна через ізраїльське громадянство, але Ткач натякає: якщо зацікавиться ФБР (а є інформація про можливе розслідування в США), то Ізраїль може видати.
Під час пошуку журналісти “УП” натрапили й на іншого фігуранта “Мідас” — бізнесмена Олександра Цукермана (або його брата-близнюка). Той теж називає справу політично вмотивованою і “фейком”.
Це не перший раз, коли Ткач робить те, що мала б робити держава. Він знаходив Дениса Комарницького, стежив за Ігорем Коломойським у Швейцарії, розкривав порушення карантину елітою. А правоохоронці? Вони роками не можуть знайти десятки втікачів — від Януковича-молодшого до суддів-хабарників. Чому журналіст з камерою ефективніший за НАБУ з бюджетом у мільярди та міжнародними запитами?
Питання риторичне, але гостре. Справа “Мідас” — одна з найбільших корупційних схем за часів Зеленського. Вона торкнулася енергетики, оборони, навіть можливих зв’язків з Росією через вивід коштів. Багато фігурантів досі на посадах. А головний підозрюваний спокійно гуляє пляжами Ізраїлю, дає інтерв’ю і каже: “Мене призначили винним”.
Це не просто історія про одного втікача. Це діагноз системі: коли журналістика стає єдиним інструментом правди, а правоохоронці — декорацією. Михайло Ткач довів: знайти можна кого завгодно. Питання до влади — чому вони цього не роблять? Чи не хочуть?
Повне інтерв’ю з Міндічем та деталі пошуку “Українська правда” обіцяє опублікувати найближчим часом. Чекаємо. Бо від НАБУ — тиші.