У той час, коли світові лідери, від Дональда Трампа до європейських дипломатів, шукають шляхи до миру в Україні, голова Верховної Ради Руслан Стефанчук кидає виклик реальності. У своїй нещодавній заяві, озвученій 24 листопада під час спільної прес-конференції, Стефанчук заявив: “Війна завершиться тоді, коли Крим буде повернуто Україні”. Це звучить патріотично, але на тлі реалій фронту — де Росія контролює чверть території, а українські сили виснажені — така позиція виглядає як рецепт вічної війни. І це в момент, коли мирні пропозиції від США та Європи лежать на столі, обіцяючи припинення вогню, мільярди на відновлення та гарантії безпеки. Чому ж Стефанчук та інші еліти так вперто тримаються за “ні п’яди землі”, ігноруючи життя мільйонів? Відповідь проста: війна — це їхній щит від відповідальності, перевиборів і, звісно, корупційних скандалів на кшталт “Міндіч-Гейт”.
Стефанчук не обмежився порожніми словами. Він окреслив “червоні лінії” України для переговорів: жодного визнання окупованих територій, жодних обмежень на сили оборони чи майбутні альянси. “Всі чітко висловилися, що винною у цій війні є Російська Федерація і що саме вона разом зі своїм головою, злочинцем Путіним повинна нести юридичну відповідальність за розв’язану війну”, — підкреслив він. Звичайно, агресор — Росія, і світ це знає. Але чи це виправдовує ігнорування реалій? За даними фронтових звітів, українська армія стикається з дефіцитом боєприпасів, падінням мобілізації на фоні “бусіфікації” ТЦК та СП. Трампів дедлайн — 27 листопада — наближається, а з ним ризик втрати американської допомоги на $60 млрд щорічно. Відмова від компромісів може перетворити Україну на “другий Афганістан”, як попереджають аналітики.
Але для Стефанчука та його колег війна — це комфортна зона. “Скоріше всього, дехто в тому числі і Руслан Стефанчук не бажають закінчення війни, перевиборів в Україні, бо їм дуже сподобалось керувати Україною коли повномасштабна війна”, — як влучно зауважують критики в соціальних мережах. Без війни — перевибори, аудит, відповідальність. З війною — безконтрольна влада, де рішення приймаються за зачиненими дверима, а мільярди “допомоги” розпорошуються без прозорості.
Щоб зрозуміти, чому еліти так чіпляються за статус-кво, достатньо згадати свіжий скандал “Міндіч-Гейт” — найбільшу корупційну аферу в історії незалежної України, яка вибухнула на початку листопада 2025 року. Тимур Міндіч, бізнес-партнер президента Володимира Зеленського та близький до владних кіл, втік з країни 10 листопада, залишивши по собі сліди відмитих $100 млн через схеми в енергетиці. НАБУ та САП викрили злочинну організацію, пов’язану з колишнім депутатом Андрієм Деркачем, яка легалізувала кошти через офіс, наближений до владних структур.
Скандал переріс у політичну кризу: обшуки в урядових кабінетах, звільнення міністрів і загроза системної недовіри до влади. “Міндіч-Гейт” кидає тінь на плани репараційного кредиту на 140 млрд євро від Європи, який Київ просить для відновлення. Західні медіа, від BBC до DW, пишуть про “найсерйознішу політичну кризу останніх років”, де корупція торкнулася найближчого оточення президента. А що робить влада? Мовчить або відволікає увагу гучними заявами про “вічну боротьбу за Крим”.
Цей скандал — не виняток, а система. Під прикриттям війни еліти збагачуються: контракти на зброю без тендерів, “зелена” енергетика з відкатами, мільярди допомоги без аудиту. “Міндіч-Гейт” показує, як війна стала “золотою жилою” для обраних, поки 40 млн українців платять кров’ю та втечею.
Стефанчук та інші чиновники, які “не воюють на фронті”, легко розкидаються гаслами. “Чиновникам які при владі та не воюють на фронті на руку розповідати, а що робити тим, хто на фронті та кожного дня ризикую та віддає своє життя, чиновники не думають”, — справедливо обурюються солдати та ветерани. Фронтовики, ризикуючи життям, бачать реальність: дефіцит, втому, проросійські прориви. А з Києва — патріотичні промови, які подовжують агонію.
Ось просте порівняння, чому війна вигідна елітам:
| Аспект | Еліти (Стефанчук та Ко) | Фронт і народ |
|---|---|---|
| Влада | Безконтрольна, без перевиборів | Ризик життя, мобілізація |
| Фінанси | Корупційні схеми (“Міндіч-Гейт”) | Інфляція, дефіцит, біженство |
| Мир | Загроза відповідальності | Шанс на життя та відновлення |
| Ризики | Втрата посад і схем | Щоденна смерть і травми |
Емоції — гордість, помста — переважують раціональність, як зауважують експерти. Але хто платить? Не Стефанчук у своєму кабінеті, а солдати в окопах.
Заява Стефанчука — не патріотизм, а цинізм. У той час, коли Трамп тисне на компроміс, а Європа пропонує альтернативи, впертість Києва ризикує обвалити фронт. “Міндіч-Гейт” — лише вершина айсберга корупції, яка процвітає під війною. Якщо еліти не відступлять, Україна втратить не лише території, а й майбутнє. Час для раціонального миру, де життя важливіші за посади. Інакше — “сраные людоеды”, як називають їх у соцмережах, доведуть країну до краю.
З цього приводу, своє бачення розповів американський письменник Леон Вайнстайн
Джерела: Аналіз базується на офіційних заявах, розслідуваннях НАБУ та медіа-звітах. Всі факти перевірені на момент публікації.