Під час повномасштабної війни, коли українські солдати на передовій ризикують життям за кожну лампочку в тилу, а цивільні мерзнуть у темряві через російські обстріли енергетичної інфраструктури, еліта влади перетворює стратегічні галузі на персональну “дійну корову”. Мільйони гривень відкатів, офшорні схеми відмивання брудних грошей і, як вишенька на торті, прямі фінансові мости до зрадника Андрія Деркача – екснардепа, якого СБУ та США давно оголосили агентом Москви. Це не сюжет трилера, а реальність скандалу “Мідас”, де НАБУ та САП викрили корупційну мережу в “Енергоатомі” та Міненерго, пов’язану з найближчим оточенням президента Володимира Зеленського.
Але ось парадокс: поки журналісти смакують деталі відкатів на кшталт 10–15% від контрактів на мільярди гривень, ніхто – ні ЗМІ, ні правоохоронці – не наважується озвучити очевидне: це не просто крадіжка, а державна зрада. Чому? Бо фігуранти – “свій круг”: давній друг Зеленського, співвласник “Кварталу 95” Тимур Міндіч (позивний “Карлсон”), ексміністр енергетики Герман Галущенко та інші “тендеристи” з РНБО. Передача награбованого з енергетики та оборони до рук Деркача – це не випадковість, а системний злочин, який послаблює Україну на користь агресора. І про це – гучне мовчання.
Скандал розгорнувся 10 листопада 2025 року, коли НАБУ та САП оголосили про операцію “Мідас” – кодову назву для розкриття організованого злочинного угруповання, яке роками викачувало кошти з державної енергетики. За даними слідства, схема була простою, але ефективною: постачальники “Енергоатома” – ключового гравця атомної енергетики, що забезпечує до 55% електроенергії в Україні – платили відкати від 10% до 15% від вартості контрактів, аби уникнути блокування платежів чи втрати статусу постачальника. Загальні збитки? Понад 100 мільйонів доларів, за оцінками експертів, – гроші, які могли піти на ППО для АЕС чи відновлення мереж після російських ударів.
Але справжній шок – у “плівках Міндіча”, тисячах годин записів, оприлюднених НАБУ. Фігуранти з позивними “Рокет”, “Тенор” і “Карлсон” (Міндіч) спокійно обговорюють розподіл відкатів, кадрові ротації в Міненерго та навіть будівництво захисних споруд для АЕС – з фразами на кшталт: “Скажи постачальникам, що всі й так розуміють – ось-ось що-то буде. Тому що в нас ідуть на підвищення” (про підвищення відкатів). Ексглава правління “Енергоатома” Петро Котін, звільнений у серпні 2024-го через подібні скандали, фігурує не востаннє.
Гірше: частина цих коштів відмивалася через офіс у центрі Києва на вул. Володимирській – приміщенні родини Деркача, зрадника, якого США ввели в санкційний список ще 2020-го за зв’язки з російським ГРУ. Тут же, за даними НАБУ, координувалися “схеми” з оточенням президента: люди Міндіча та Галущенка укладали угоди в кабінетах, пов’язаних з Деркачем, а гроші – сотні тисяч доларів – йшли “в стройку” чи напряму зраднику. Прокурор САП Сергій Савицький на суді прямо запитав ексміністра Олексія Чернишова (теж фігуранта): “З якою метою ви відвідували офіс Деркача?” Відповідь? Мовчання, як і в усій системі.
Факти перевірені: НАБУ провело понад 70 обшуків, включаючи резиденції Міндіча та Галущенка, вилучивши докази на суму в мільйони. ФБР США вже долучилося до розслідування відмивання, бо схеми торкнулися міжнародних транзакцій. А Деркач? Його родина – ключовий хаб для “легалізації” награбованого, що прямо послаблює оборону України: енергетика – це не лише світло, а й фінансування ЗСУ через податки та експорт.
Чому ж українська журналістика, яка в 2019-му розносила “плівки Деркача” як бомбу (тоді йшлося про тиск Трампа на Зеленського), сьогодні ігнорує прямий зв’язок корупції з зрадою? ЗМІ хапаються за “відкати” та “плівки Міндіча”, видаючи сенсації про “друга президента, який втік”, але про державну зраду – ні слова. Чому? Бо власники медіа – часто ті ж олігархи чи “кварталівці”, які годуються з тих же потоків. Міндіч, наприклад, контролює частку в “1+1” та інших активах, пов’язаних з Коломойським – фігурою, яка сама по собі скандал.
Це класичні подвійні стандарти: коли зрада – “чужа” (як у випадку з Онищенком чи Бойком), журналісти кричать “ганьба!”. Але коли фігуранти – “свої”, то фокус на “політичних наслідках” чи “реформі корпоративного управління”. Експерти з Інституту масової інформації наголошують: стандарти журналістики – достовірність, баланс думок, відокремлення фактів від коментарів – не зникають під час війни. Але де баланс, коли ігнорується ключовий факт: передача грошей зраднику? Де оперативність, коли СБУ досі не відкрила справу за ст. 111 ККУ (держзрада), попри прямі докази?
Правоохоронці не кращі. Зеленський 10 листопада запевнив: “Підтримую розслідування НАБУ”, але про зраду – мовчання. Замість арештів – санкції на 3 роки для Міндіча та Цукермана, ніби це штраф за паркування. А РНБО, де сидять ті ж фігуранти, продовжує “боротися з корупцією” на папері. Результат? Росія вже використовує скандал у пропаганді: “Дивіться, ваші еліти годують нас!”
Цей скандал – не ізольований. Він вписується в ланцюг: від “газових махінацій” Онищенка (2016) до “золотих батонів” часів Януковича, але з новим акцентом – на війні. Енергетика в руїнах: після 2022-го втрачено 50% потужностей, а корупція краде на відновлення. Захід реагує жорстко: AP називає це “найбільшою загрозою для уряду Зеленського з початку вторгнення”, а ЄС і США переглядають допомогу – бо хто дасть мільярди на “трясовину”?
Політично? Опозиція (від Порошенка до Гончаренка) кричить про “мафію Зеленського”, вимагаючи уряду національної єдності. Суспільство? Опитування показують: 70% українців вважають корупцію гіршою за окупацію. А Вакарчук, нагороджений Зеленським, мовчить – як і вся “елита”, яка годувалася на крові.
Подвійні стандарти вдарили по основному: довірі. Журналістика, яка мовчить про державну зраду, стає пропагандою. Правоохоронці, які ігнорують ст. 111 ККУ, – співучасниками. Зеленський обіцяв “кумівства не буде” – але реальність: друзі крадуть, зрадники годуються, а Україна платить. РНБО, СБУ, ЗМІ – час заговорити про зраду. Бо інакше наступна “зима без світла” буде не лише від ракет, а й від зради еліт. Факти на столі: НАБУ має плівки, суспільство – гнів. Питання: чи вистачить волі, щоб покарати “своїх”? Інакше перемога на фронті перетвориться на поразку в тилу.