У серці Солом’янського району, де кожен гудок сирени нагадує про крихкість миру, розгортається драма, що оголює найглибші рани воєнного часу. На проспекті Відрадному, у типовій київський багатоповерхівки, де підвал довгі місяці слугував бомбосховищем для сотень сімей, сьогодні з’явився новий власник. З ключем у руці та замком наготові, він без вагань заблокував вхідні двері, перетворивши місце порятунку на приватну фортецю. “Це моя власність, і я маю право”, – нібито кинув він обуреним сусідам, які намагалися зупинити профанацію. Але чи має хтось право на монополію над виживанням?

Відео з телеграм-каналу : Реальний Київ | Украина

Подія, що сталася опівдні, розгорнулася як класичний трилер: група робітників у помаранчевих жилетах, супроводжувана охоронцем у чорній формі, прибула на виклик. За лічені хвилини важкі ланцюги обвились навколо дверей, а масивний замок клацнув, ніби остаточний вирок. Мешканці, які щодня проходили повз ці двері з надією на захист, зібралися натовпом. “Ми тут жили під ракетами, а тепер – що? Ховатися під столами?” – кричала пенсіонерка Олена Кравченко, тримаючи за руку онука. Її слова ехом відгукнулися в серцях інших: молодих матерів з колясками, дідусів з палицями та підлітків, які вже звикли до сирен як до будильника.

Цей підвал – не просто сире приміщення з бетонними стінами. З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році він став символом стійкості. Обладнаний вентиляцією, генератором та запасами води, він вміщував до 200 людей. Тут проводили репетиції евакуації, зберігали аптечки та дитячі іграшки, щоб полегшити тривожні хвилини. “Ми самі пофарбували стіни, почистили від сміття. Це наш дім у пеклі”, – згадує голова будинкового комітету Ігор Петренко. Але все змінилося, коли підвал несподівано продали. За неофіційними даними, угода відбулася тиждень тому за 150 тисяч доларів – сума, що здається дрібницею на тлі цін на життя.

Хто цей таємничий покупець? Джерела в районі шепочуть про локального бізнесмена, який планує перетворити приміщення на склад для імпорту. “Він не з Києва, приїхав з області, шукає дешеві квадратні метри”, – ділиться анонімний рієлтор, який знайомий з угодою. Офіційно – жодних коментарів. Телефон власника мовчить, а нотаріус, що реєстрував продаж, посилається на конфіденційність. Але факт лишається фактом: приватна власність переважала громадську безпеку. І це не поодинокий випадок у столиці, де війна змусила переосмислити, що таке “приватне”.

Київ – місто, де укриття стали частиною повсякденності. За даними Київської міської військової адміністрації (КМВА), у столиці налічується понад 5000 захисних споруд, але лише половина з них відповідає сучасним стандартам. З початку 2025 року кияни подали понад 1000 скарг на проблеми з доступом – від зачинених дверей до завалених проходів сміттям. 55% з них стосуються саме блокування входів, а 30% – неналежних умов, як-от відсутність освітлення чи вентиляції. У Солом’янському районі, де розташований проспект Відрадний, ситуація особливо гостра: тут фіксують найвищий відсоток “паперових” укриттів – тих, що існують лише на мапах, але не в реальності.

Юридичний фарс лише погіршує справу. Ще у червні 2023 року постійна комісія з техногенно-екологічної безпеки ухвалила рішення про цілодобовий доступ до укриттів для всіх установ і закладів – обов’язкове для виконання. Мер Віталій Кличко тоді наголосив: “Це не рекомендація, а наказ. Громадськість і патрульна поліція контролюватимуть”. Київрада навіть звернулася до парламенту з вимогою ввести відповідальність для приватних власників – штрафи до 100 тисяч гривень чи навіть конфіскацію. Але на практиці? “Ми фіксуємо скарги, реагуємо оперативно, але системних змін немає”, – зізнається представник КМВА Володимир Кидонь на одному з брифінгів. За 15 днів у травні 2023-го надійшло 34 скарги, з яких шість стосувалися “неіснуючих” укриттів. Сьогодні цифри зросли, але покарання – рідкість.

Подібні історії множаться по всьому Києву. У Голосіївському районі підвали в приватних руках орендують під склади, а в Шевченківському – зачиняють для “ремонту”, що триває роками. У Харкові, де обстріли щоденні, прокуратура фіксує випадки, коли двері укриттів замикають, а всередині скидають будівельне сміття. “Люди не можуть потрапити під час атаки – це злочин”, – коментує ситуацію омбудсмен Дмитро Лубінець, закликаючи скаржитися на гарячу лінію. У столиці запустили чат-бот @KyivShelterBot, де за місяць 2025-го надійшло 47 звернень – переважно про доступ. Але на Відрадному бот не встиг: події розгорнулися блискавично.

Реакція громади не забарилася. За годину після інциденту у локальних чатах Вайбера та Telegram-каналах району зібралося понад 200 повідомлень. “Це ганьба! Де КМВА? Де поліція?” – пише активістка Марія Сидоренко, яка вже організувала петицію на сайті міськради. За дві години – 500 підписів. Мешканці викликають патрульних, а голова Солом’янської РДА обіцяє “розібратися до вечора”. Але сумніви гризуть: чи не стане це черговим “тимчасовим” рішенням? “Ми платимо податки за безпеку, а отримуємо замки на дверях порятунку”, – підсумовує Петренко.

Ширший контекст лякає ще більше. Затверджений лише тиждень тому алгоритм встановлення мобільних укриттів обіцяє 500 нових споруд за 500 мільйонів гривень. Кличко хвалиться спрощеними правилами, але це – на майбутнє. Сьогодні, коли сирени виють щодня, а ракети не питають дозволу, приватна власність стає смертельним бар’єром. “Укриття – не товар, а право на життя”, – наголошує Лубінець.

Ця історія на Відрадному – не просто локальний скандал. Це дзеркало суспільства, де комерція душить солідарність, а закон відстає від реальності. Якщо не втрутитися негайно, завтра замки з’являться на інших дверях. Кияни, не мовчіть: телефонуйте на 0 800 501 720, пишіть у @KyivShelterBot чи скаржтеся в “Київ Цифровий”. Бо в часи, коли небо палає, єдиний замок, якого ми заслуговуємо, – це той, що захищає від агресора, а не від власних співгромадян.