Звичайний харків’янин, вчитель історії Юрій Федяй, йде вулицею, тримаючи в руках книгу чи просто думаючи про урок про козацькі звитяги. Раптом – “мисливці” з ТЦК. “Документи! Йди з нами!” – і ось уже кулаки летять у обличчя, а колеги в формі стоять осторонь, як німі свідки. Це не сценарій антиутопії, а реальність травня 2025-го в Харкові. Сергій Воловик, працівник територіального центру комплектування (ТЦК), на камеру побив чоловіка, який просто відмовився терпіти приниження. Сьогодні, 7 жовтня 2025-го, Салтівський районний суд Харкова нарешті виніс вирок: три роки обмеження волі за хуліганство та 150 тисяч гривень моральної шкоди. Звучить справедливо? Ні, це – жалюгідна імітація правосуддя в країні, де ТЦК роками викрадають, б’ють і вбивають українців під прикриттям “війни все спише”. Воловик – не виняток, а симптом гнилого тіла системи, де форма робить монстрів, а поліція – співучасників. Чи зламає цей вирок стіну безкарності? Чи це чергова “картинка для ЗМІ”, поки “бусифікація” триває?
Інцидент стався 20 травня 2025-го в Харкові. Юрій Федяй, 52-річний вчитель історії з місцевої школи, просто йшов додому. Троє працівників ТЦК, серед яких Воловик, зупинили його для “перевірки документів”. Чоловік пред’явив посвідчення, але відмовився сідати в їхній “бус” – бо мав законне право не йти без повістки. “Я не злочинець!” – крикнув Федяй. У відповідь – удар у щелепу, ще один у живіт, і вчитель на асфальті, тримаючись за розбите обличчя. Усе зафіксовано на відео очевидця: Воловик б’є, колеги сміються, ніхто не втручається. Федяй потрапив до лікарні з забиттями, струсом мозку та моральним шоком – бо хто б не зламався, коли держава, яку ти вчиш любити, посилає на тебе бандитів у формі?
Судовий процес тягнувся п’ять місяців – типова українська “швидкість” для справ проти “своїх”. Воловик спершу заперечував, потім “признав удари, але не хуліганство”. Прокурори кваліфікували як хуліганство з мотивів неповаги до суспільства (ст. 296 ККУ), бо “перевищення повноважень” для представників ТЦК – це як червоне вино для алкаша: завжди під рукою, але ніхто не карає. Суддя Наталя Новіченко оголосила: три роки обмеження волі (тобто умовно, без реальної тюрми) і 150 тисяч компенсації – удвічі менше, ніж вимагав Федяй (300 тисяч плюс витрати на адвоката). Вирок не остаточний: 30 днів на апеляцію. Але вже зараз це – сенсація.
Війна – це пекло, але не квиток на безкарність для представників ТЦК та СП, а ба більше для правоохоронців які закривають очі. З початку повномасштабного вторгнення ТЦК перетворилися на “каральний орган” – викрадають чоловіків з вулиць, б’ють у “бусах”, іноді й вбивають. За даними ДБР, з 2022-го зареєстровано понад 900 справ за незаконні дії ТЦК: побиття, вимагання хабарів, фальшиві повістки. Але вироки? Рідкість, як сніг улітку. Поліція стоїть осторонь: бачить “бусифікацію” – і мовчить. “Система ‘бусифікації’ працює, проте покарання – радше виняток”, – пише “Українська правда”. Чому? Бо ТЦК – “святі корови” влади. Мобілізація – святе, а жертви – “мавпи, які ховаються”.
Приклади? Беріть Кременчук: у жовтні 2025-го мати скаржиться на ДБР – сини побили, незаконно утримували в ТЦК, відмовлялися віддавати. Чи Борщів на Тернопільщині: п’ятеро представників ТЦК вимагали хабарі, били призовників – і досі на волі, бо “розслідування гальмує”. Або Київ: “викрадення” на блокпості – поліція каже “добровільно поїхав”, бо чоловік “у розшуку”. Статистика жахлива: за пів року 2025-го – сотні скарг на побиття, але лише жменька справ доходить до суду. Юристи наголошують: “ТЦК не відповідатимуть за ‘бусифікацію’, побиття та викрадання, бо закон про воєнний стан – щит для зловживань”. Влада ухвалює законопроєкти про кримінальну відповідальність (як №550 від червня 2025-го), але це – слова. А на практиці? “Війна все спише” – девіз, який коштує життів.
Вирок оголосили – і ось Воловик, як у кіно, показує “справжнє обличчя”. Журналіст Суспільного Дмитро Гребінник просить коментар: “Що скажете про рішення?” Рука летить – телефон на землі, зламаний. Відео розлітається X: “НКВД в дії!” – пишуть користувачі. Це не випадковість: ТЦКівці звикли, що ніхто не чіпає. “Ексспівробітник ТЦК вибив телефон з рук журналіста Суспільного”, – реве ZMINA, центр прав людини. А Федяй? Він просто відмовився бути жертвою: подав позов, дав свідчення, не зламався. “Правда перемогла”, – пишуть у Telegram-каналах. Але чи надовго?
Цей вирок – тріщина в стіні. Вперше в історії України представник ТЦК та СП Воловик заплатив за кулаки, бо відео стало “залізним” доказом. Уявіть випадки коли не знімається затримання на відео? Війна не виправдовує терор проти своїх. Система хвора: ТЦК недоукомплектовані, тому йде “полювання”. Рішення? Законодавство, як пропонує Нардеп Олексій Гончаренко: кримінал за насильство. Інакше – бунт. Бо українці воюють з росіянами, а не з власними “захисниками” Воловиками.
Федяй – герой, бо не зламався. Воловик – урок: форма не панцир. Але правда переможе тільки тоді, коли кожен “мисливець” знатиме: за кулак – кайдани. Влада, чуєте? Чи війна справді “все спише”? Час діяти, доки не пізно. Інакше – наступний вчитель буде не Федяй, а ти.