Замість конструктивних дебатів про розподіл земельних ділянок, місцева рада перетворюється на арену вуличної бійки. Жінка, яка намагається відбудовувати зруйновану війною громаду, хапають за волосся, б’ють по обличчю і погрожують “розправою”. Це не сцена з дешевої голлівудської стрічки про мафію, а реалії Бородянської селищної ради на Київщині. 18 вересня, під час позачергового засідання земельної комісії, в.о. селищного голови Ірина Захарченко стала жертвою жорстокого нападу. І це, на жаль, не поодинокий інцидент, а симптом глибокої гнилі в українській місцевій політиці – де влада, корупція та земельні схеми провокують ескалацію насильства, а закон лишається лише декорацією.
Засідання земельної комісії мало бути рутинним: обговорення питань розподілу земельних ресурсів у громаді, яка досі зализує рани від російської окупації 2022 року. Бородянка – один із символів тієї трагедії: тисячі зруйнованих будинків, екологічні катастрофи від обстрілів, і тепер – героїчна боротьба за відбудову. Але замість спокійних аргументів, ситуація вибухнула агресією. Один із присутніх – невідомий чоловік, який, за словами очевидців, поводився як “справжній бандит” – схопив Ірину Захарченко за волосся, вдарив її і почав погрожувати фізичною розправою. Лише завдяки втручанню інших учасників конфлікту вдалося уникнути ще серйозніших травм.
Відео інциденту, опубліковане самою Захарченко в соціальних мережах, стало вірусним за лічені години: на кадрах видно, як голова ради намагається заспокоїти агресора, але той переходить межу – хапає за волосся, штовхає, і ситуація виходить з-під контролю. “Я не очікувала такого. Це не просто емоційний спалах – це організована атака”, – коментує Захарченко в коментарі для преси. Вона описує нападників як “групу осіб, яка систематично намагається блокувати роботу ради та просувати власні інтереси через тиск і насильство”. За її словами, ці “бандити й вимагачі” перетворюють сесії на “театр шантажу”, а не на місце для законної дискусії.
Ірина Захарченко – не новачок у місцевій політиці. Народжена 1977 року в селі Здвижівка Бородянського району, вона має освіту юриста і з 2023 року обіймає посаду секретаря ради, а з березня 2025-го – в.о. голови після скасування реєстрації попередника Олександра Сахарука Міністерством юстиції. Її робота зосереджена на відбудові: від залучення міжнародних фондів до боротьби з екологічними загрозами. Але саме це, здається, і стало причиною агресії. “Вони намагаються внести хаос, зупинити відбудову та використати Бородянку як арену для своїх інтересів”, – наголошує Захарченко.
Напад не стався на порожньому місці. Депутатка Бородянської селищної ради Наталія Новікова прямо звинувачує в організації інциденту братів Олександра та Сергія Бадрудінових – впливову родину, пов’язану з екологічними скандалами в регіоні. За її словами, Бадрудінови володіють нелегальним сміттєзвалищем у Бородянці, яке отруює місцеву екологію і приносить мільйонні прибутки. “Вони використовують колишніх військових для тиску на раду, щоб заблокувати будь-які перевірки чи рішення проти їхнього бізнесу”, – стверджує Новікова. Вона вже звернулася до Бучанської окружної прокуратури з вимогою взяти справу під контроль.
Бадрудінови – не просто “бізнесмени”. Їх пов’язують з екс-головою Сахаруком, чиє усунення відкрило шлях Захарченко. Раніше вона вже скаржилася на погрози: невідомі підпалили її авто, а сесії ради регулярно зриваються провокаціями. У квітні 2025-го, наприклад, позачергову сесію 68-ї ради вдруге зірвали: активісти звинувачували в.о. голови в маніпуляціях, а з сесійної зали “випадково” зникли пульти для голосування, заблокувавши 164 ключові рішення. Тоді Захарченко звинувачувала Сахарука в “приведенні прихожан” для саботажу. Сьогодні картина повторюється, але з кулаками замість “прихожан”.
Правоохоронці поки що мовчать. Захарченко вимагає “негайної реакції” та “правової оцінки кожного учасника”, а також посилення охорони для працівників ради. Але в Україні, де місцеві ради часто стають ареною для “сірих схем”, така тиша – норма. Поліція обіцяє “перевірити”, але без політичної волі це лишається порожніми словами.
Такі події для України стали нормою – і це не гіпербола. За даними аналітиків ACLED, у 2025 році фіксується ескалація політичних вбивств і нападів на посадовців, особливо на локальному рівні. Від початку повномасштабної агресії зафіксовано понад 300 випадків насильства проти місцевих чиновників, переважно пов’язаних із земельними та реконструкційними спорами. У Харківській області нещодавно побили мера за відмову в незаконній забудові; на Одещині депутатів залякували “смотрящими” з минулих часів. Навіть у воєнний час, коли вся країна бореться за виживання, локальна політика лишається “диким Заходом”: кулаки, погрози, підпали – усе заради шматка пирога від фондів відбудови.
Чому так? Причини очевидні й ганебні. По-перше, земельний фактор: Бородянка, як і вся Київщина, – золота жила для забудовників. Війна зруйнувала старі схеми, але народила нові – боротьбу за гранти ЄС і США на реконструкцію. Хто контролює землю, той контролює мільйони. По-друге, слабкість інститутів: прокуратура та поліція часто “не помічають” справ, якщо вони зачіпають “своїх”. По-третє, культурний спадок: в Україні, де 30 років панувала олігархічна демократія, насильство – це не аномалія, а інструмент. “Екстраюдиціальні страти та напади тривають, бо держава не забезпечує правосуддя”, – пишуть аналітики в звіті про “тіньову війну” в Україні.
Захарченко права: “Люди, які вдаються до таких методів, діють як справжні бандити й вимагачі“. Але хто їх зупинить? Верховна Рада ухвалює закони про протидію домашньому насильству, але ігнорує “політичне” – те, що душить демократію на місцях. Місцеві ради, де депутати часто – це “люди з минулого” (ОПЗЖ, “Нові обличчя”), лишаються без реформ.
Реакція громадськості – мікс обурення й скепсису. У соцмережах відео нападу зібрало тисячі переглядів: “Це ганьба для України!”, “Де поліція?”, “Земельні барони правлять!”. Депутатка Новікова закликає жителів не піддаватися провокаціям і звертатися безпосередньо до Захарченко – вона проводить прийоми щосереди. Але багато хто зітхає: “У нас це норма. Поки не вб’ють – ніхто не ворухнеться”.
Ірина Захарченко не здається. “Такі дії не зупинять роботу ради, спрямованої на відновлення громади”, – заявляє вона. Бородянка крокує до статусу міста, залучає інвестиції, будує парки для ветеранів. Але скільки ще таких “Ірин” впаде від кулака, перш ніж система зміниться?
Реалії українського депутатства – це не гламурні фотосесії в Раді, а брудні бійки за владу. Напад на Захарченко – дзвіночок: якщо не припинити безкарність, локальна демократія перетвориться на феодалізм 2.0. Потрібні жорсткі реформи: люстрація місцевих еліт, посилення відповідальності за насильство проти посадовців (з тюрмами, а не “попередженнями”), і, головне, прозорість земельних рішень. Інакше Бородянка – лише початок. А Україна, яка бореться за свободу на фронті, не може дозволити, щоб у тилу панували “бандити з мандатами”.
Ця стаття – не просто хроніка. Це заклик: українці, вимагайте закону! Бо якщо кулаки замінюють бюлетені, то яка ж це демократія?