20 березня 2025 року в Каневі Черкаської області сталася подія, яка вкотре оголила проблеми в роботі Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). 65-річного місцевого жителя Михайла Л. жорстоко побили працівники ТЦК, примусово доставили до військкомату й утримували там, попри його вік і відсутність законних підстав для мобілізації. Поліція відмовилася відкривати кримінальне провадження, а судова тяганина, у яку потрапив пенсіонер, лише підкреслила системну безкарність і безправ’я громадян перед свавіллям військкомів. Цей випадок став черговим свідченням того, як механізми мобілізації в Україні подекуди перетворюються на інструмент насильства та порушення прав людини.
Увечері 20 березня Михайло Л., 65-річний мешканець Канева, повертався додому, коли біля нього зупинився автомобіль. З машини вийшли особи, які представилися співробітниками ТЦК та зажадали пред’явити військово-облікові документи та посвідчення особи. Пенсіонер, не маючи документів при собі, запропонував викликати поліцію для встановлення його особи, що було б логічним і законним кроком у такій ситуації. Однак замість правоохоронців на місце прибула ще одна група працівників ТЦК.
Конструктивної розмови не вийшло. За словами Михайла Л., представники ТЦК, не церемонячись, почали бити його по обличчю та тілу. Після фізичної розправи пенсіонера силоміць запхали в автомобіль і доставили до будівлі Територіального центру комплектування. Там його утримували, доки не з’ясували його особу та вік — 65 років, що автоматично звільняє його від мобілізаційних заходів. Лише після цього чоловіка відпустили додому.
Наступного дня Михайло Л. звернувся до медиків, адже після побиття відчув погіршення стану здоров’я, зокрема головний біль і біль у тілі. Він також подав заяву до поліції, сподіваючись на справедливість. Проте правоохоронці відмовилися відкривати кримінальне провадження, залишивши пенсіонера сам на сам із наслідками насильства. Зрештою, чоловік звернувся до суду, але й там його скарга була відхилена через порушення строків подання, як зазначено в ухвалі Черкаського апеляційного суду від 16 липня 2025 року.
Цей інцидент у Каневі — не поодинокий випадок. Схожі історії про насильницькі дії працівників ТЦК лунають по всій Україні, викликаючи обурення громадян і критику з боку правозахисників. Уповноважений із прав людини Дмитро Лубінець неодноразово наголошував, що працівники ТЦК не мають права затримувати громадян на вулиці чи вимагати документи без належних підстав. Проте реальність свідчить про інше: замість чіткого дотримання закону, подекуди військкоми вдаються до фізичної сили, ігноруючи права громадян.
Відмова поліції відкривати кримінальне провадження у справі Михайла Л. лише погіршує ситуацію. Це створює враження, що правоохоронні органи або не бажають, або не можуть протистояти свавіллю ТЦК. Така бездіяльність лише зміцнює відчуття безкарності серед працівників військкоматів, які, схоже, вважають себе над законом. Суд, який мав би стати останнім бастіоном справедливості, також не підтримав пенсіонера, посилаючись на процедурні формальності. Це ставить під сумнів ефективність судової системи в захисті прав громадян, особливо в умовах воєнного часу.
Мобілізація в Україні, яка мала б бути прозорим і законним процесом для забезпечення обороноздатності країни, дедалі частіше набуває рис репресивного механізму. Випадки, подібні до канівського, підривають довіру громадян до державних інституцій і створюють атмосферу страху. Замість добровільної участі у захисті країни, люди стикаються з насильством і примусом, що лише поглиблює суспільний розкол.
Особливо цинічним виглядає той факт, що жертвою насильства став 65-річний чоловік, який за законом не підлягає мобілізації. Це ставить питання: чи є такі дії працівників ТЦК результатом низької компетентності, чи це свідома практика, спрямована на залякування? І чому держава, яка декларує верховенство права, дозволяє подібним інцидентам залишатися без належного розслідування?
Історія Михайла Л. викликала значний резонанс у суспільстві. На платформі X користувачі активно обговорювали цей випадок, висловлюючи обурення діями ТЦК і бездіяльністю поліції. Громадяни справедливо запитують: якщо навіть пенсіонер не може почуватися в безпеці, то що чекати іншим? Цей інцидент укотре підкреслює необхідність реформування системи ТЦК, посилення контролю за їхньою діяльністю та забезпечення відповідальності за порушення.
Держава мусить негайно вжити заходів, щоб подібні випадки не повторювалися. Це включає чітке розмежування повноважень ТЦК, навчання їхніх працівників і, найголовніше, забезпечення невідворотності покарання за насильство. Без цього мобілізація ризикує перетворитися на інструмент репресій, а довіра до державних інституцій — остаточно зруйнуватися.
Випадок із Михайлом Л. у Каневі — це не просто локальна історія про порушення прав однієї людини. Це симптом глибшої кризи в системі мобілізації та роботи державних інституцій. Суспільство, яке й без того перебуває під тиском війни, не може миритися з безкарністю та свавіллям. Якщо держава хоче зберегти довіру громадян, вона мусить не лише декларувати верховенство права, а й демонструвати його на ділі. Поки ж таких дій не видно, історії, подібні до канівської, лише множитимуться, а разом із ними зростатиме розчарування і недовіра.