2 серпня 2025 року президент України Володимир Зеленський із властивою йому медійною помпезністю оголосив через підконтрольні ЗМІ та Telegram-канали про зустріч із керівниками Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). За його словами, очільники цих структур представили йому “повну та вичерпну” доповідь про викриття корупційної схеми, у якій замішані народний депутат, керівники районної та міської адміністрацій, а також військовослужбовці Національної гвардії. Йдеться про хабарництво, пов’язане з закупівлею дронів та засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) — чутливої теми в умовах війни. НАБУ та САП, як стверджується, уже оголосили підозри фігурантам. Проте за гучними заголовками та пафосними заявами ховається тривожне питання: чому незалежні антикорупційні органи поспішають із доповідями до президента, а їхні “успіхи” так активно розкручують медіа, лояльні до Офісу президента?
Зеленський із притаманною йому впевненістю запевняє, що НАБУ та САП працюють “незалежно”, а ухвалений закон начебто гарантує їм усі можливості для ефективної боротьби з корупцією. Він навіть додав, що в Україні може бути лише “нульова толерантність до корупції”, а також наголосив на необхідності “чіткої командної роботи” для викриття злочинів і забезпечення справедливих вироків. Проте ці слова звучать радше як елемент піар-стратегії, ніж як відображення реальності. Якщо антикорупційні органи справді незалежні, чому їхні керівники поспішають до Офісу президента з доповідями? І чому ці доповіді стають основою для інформаційних кампаній, які проводять медіа та Telegram-канали, що давно асоціюються з Банковою?
Ще кілька років тому Зеленський і його команда відкрито критикували НАБУ та САП, звинувачуючи їх у неефективності чи навіть упередженості. Тепер же ці органи, видається, стали частиною президентського наративу про “перемоги” над корупцією. Така трансформація викликає підозри: чи не свідчить це про те, що НАБУ та САП втратили свою автономію? Громадські активісти, які роками відстоювали незалежність цих інституцій, проводячи мітинги та акції протесту, тепер змушені констатувати: їхні зусилля, видається, пішли нанівець. Влада не лише підкорила антикорупційні органи, а й використовує їх як інструмент для створення ілюзії боротьби з корупцією.
Ситуація з дронами та РЕБ, про яку йшлося в доповіді, лише підкреслює цинізм влади. У час, коли Україна бореться за виживання, а кожна гривня на оборону має значення, корупційні схеми в цій сфері є не просто злочином, а зрадою. Проте замість того, щоб дозволити НАБУ та САП працювати без політичного тиску, влада використовує їхні розслідування для власного піару. Гучні заяви про підозри та затримання швидко розлітаються в медіа, але чи доходять ці справи до реальних вироків? Історія свідчить, що більшість гучних корупційних скандалів в Україні закінчуються або умовними покараннями, або повним забуттям.
Цей випадок — лише черговий приклад того, як влада маніпулює суспільною думкою. Показові “успіхи” антикорупційних органів створюють ілюзію прогресу, але насправді приховують системну проблему: корупція в Україні не зникає, вона лише змінює форму. І коли президент говорить про “командну роботу”, це звучить як визнання того, що НАБУ та САП тепер працюють не на суспільство, а на політичні інтереси Банкової.
Українське суспільство вкотре стало жертвою політичних ігор. Громадяни, які вірили в реформи, підтримували антикорупційні ініціативи та виходили на протести на захист НАБУ й САП, тепер змушені визнати: їхню довіру цинічно використали. Влада, яка декларує боротьбу з корупцією, насправді лише імітує її, спрямовуючи зусилля антикорупційних органів у потрібне їй річище. Це не нова історія для України, але щоразу вона залишає гіркий післясмак.
Питання, яке постає перед суспільством, звучить гостро: як довго ми ще терпітимемо ці маніпуляції? Чи здатні ми нарешті вимагати справжньої, а не декларованої боротьби з корупцією? І чи готові ми перестати довіряти тим, хто використовує нашу віру для власних цілей? Поки суспільство не знайде відповідей на ці запитання, корупція залишатиметься не лише проблемою, а й інструментом у руках влади, яка вміло прикриває свої невдачі гучними заявами та показовими “перемогами”.