У політичному лабіринті Близького Сходу відбулася несподівана заява — Реза Кир Пахлаві, старший син останнього шаха Ірану Мохаммеда Рези Пахлаві, якого було повалено під час революції 1979 року, оголосив про свою готовність очолити країну на перехідний період у разі падіння ісламського режиму.
“Я хочу національне й демократичне урядування — від іранців і для іранців. Я готовий взяти на себе відповідальність принаймні на перші сто днів нової ери”, — заявив Реза Пахлаві.
Ці слова пролунали, мов грім серед ясного неба. Адже Пахлаві — не просто політичний емігрант, а представник династії, що давно залишила владу. Проте тепер він стає символом надії для тих, хто бажає змін у країні, де влада належить теократам уже понад 40 років.
Реза Кир Пахлаві — нащадок того самого шаха, якого 1979 року змінив аятола Хомейні. Сам Реза Пахлаві народився в Тегерані, але більшу частину життя прожив в еміграції — у США, штат Мериленд. Він довго тримався осторонь від політики, але зараз почав активно виступати як альтернатива ісламському режиму.
Його позиція — цілком світська, прозахідна, прогресивна. Він закликає до створення демократичного суверенного Ірану, рівноправ’я жінок і чоловіків, відкритості держави перед світом та закінчення антиізраїльської риторики.
І саме це робить його особою, про яку говорять не лише в опозиційних колах, а й у ЗМІ, дипломатичних колах, а навіть у самих стінах влади.
Особливого резонансу набув його візит до Ізраїлю у 2023 році, де він зустрівся з прем’єром Біньяміном Нетаньягу та навіть молився біля Стіни Плачу — щось, що неможливо уявити від будь-якого офіційного представника іранської влади.
Це стало сигналом: Пахлаві не приймає екстремістської ідеології режиму аятол, і він не боїться показати це публічно.
Крім того, його дружина Ясмін — активна учасниця руху «Жінка. Життя. Воля», що виник після загибелі Магса Аміні (також відома як Джина Аміні — іранська жінка, яка була заарештована і піддана катуванням поліцією моралі керівництва Ірану, спеціальним поліційним загоном, відповідальним за публічне дотримання іранських правил носіння хіджабу, за те, що вона не носила хіджаб належним чином. Після двох годин побиттів по голові і жорстокого залякування у неї стався мозковий і серцевий напад, і вона впала в кому. Вона є однією з найвідоміших жертв агресії й насильства щодо жінок в Ірані. Загибель Аміні стала причиною масових протестів). Ясмін Пахлаві регулярно виступає з підтримкою жіночих прав, свободи слова, громадянських свобод.
Попри своє королівське походження, Реза Пахлаві наполягає: він не намагається повернути монархію. Він запевняє, що не прагне влади за всяку ціну, і навіть каже: «Люди мають самі вирішити, у якій ролі я можу бути їм корисним». Він пропонує провести референдум, який має визначити, чи хоче країна знову мати монархію, чи обрати республіканську форму правління. Така позиція, хоч і виглядає парадоксально, робить його менш марнослівним, а більше — вимушеним лідером змін.
Хоча багато іранців ставляться до нього скептично — адже він живе за кордоном і не знає всієї гіркості підпільного життя в Ірані, його підтримують ті, хто втомився від репресій, хоче побачити Іран вільним, сучасним, європейським, не приймає екстремістську ідеологію та терористичну повістку.
Тим більше, що молодь Ірану все більше втрачає віру в сьогоднішню владу. І для них Пахлаві — не обов’язково новий шах, а можливість говорити про справжню зміну.
Звісно, у Тегерані його називають агентом Заходу. Його звинувачують у тому, що він не має права говорити за всю націю, адже майже не знав іранського життя. Але є й інший погляд: коли влада приходить через насильство, то кожен голос опозиції — важливий.
А от усе більше аналітиків застерігають: зміни в Ірані стали невідворотними. Протести, стрімке падіння економіки, внутрішні конфлікти в керівництві — усе це говорить про те, що режим аятол переживає кризу.
І хто знає — можливо, саме Реза Пахлаві стане тим, хто вкаже шлях до нового Ірану.
Якщо Іран колись змінить свій курс — це може значно вплинути на ситуацію в регіоні, зокрема — на політику проти Ізраїлю, на підтримку терористичних організацій, на енергетичні й торгівельні зв’язки.
Тож ми спостерігаємо. І розуміємо: іноді нові лідери з’являються там, де їх ніхто не чекає — навіть у родині повалених королів.
Реза Пахлаві — не гарантована зміна. Але він — частина процесу, який уже почався. Історія покаже, чи готовий Іран знову відкритися світові… або залишиться замкненим у темряві ідеології.
Світ не спостерігає, а слідкує. Бо зміни в Ірані торкнуться всіх.