Вербна неділя — день, коли люди йдуть до церков, несуть вербові гілки, сподіваючись на мир і благословення. Але 13 квітня 2025 року в Сумах цей святий день став пеклом. Російські війська, немов знущаючись із самої ідеї людяності, завдали ракетного удару по самому серцю міста — конгрес-центру СумДУ. Дві балістичні ракети “Іскандер-М”/KN-23 з осколково-фугасними бойовими частинами влучили туди, де за лічені хвилини мала розпочатися дитяча вистава. На годиннику ще не було 11:00, і це єдине, що врятувало десятки дитячих життів. Але чи можна назвати це “везінням”, коли смерть уже розставила свої тенета?
Ракети не просто влучили в будівлю. Вони розірвали життя мирних людей, які в ту мить перебували на вулицях, у машинах, у тролейбусах. Вогонь пожирав усе: автівки, де люди згоріли живцем, громадський транспорт, що став братською могилою, будинки, які перетворилися на попіл разом із тими, хто в них жив. Тролейбус, що мирно віз пасажирів, спалахнув, як факел, — майже ніхто не вижив. Уявіть цей жах: мить — і замість сміху, розмов, планів на день — лише крики, біль і смерть.
Наразі відомо про 31 загиблого. Двоє з них — діти. Дев’яносто дев’ять людей звернулися по медичну допомогу, серед них 11 дітей. Тридцять чотири людини госпіталізовано, десятеро з них балансують на межі життя і смерті. Цифри холодні, але за кожною з них — чиясь трагедія, чиїсь ненароджені мрії, чиїсь нездійснені обіцянки повернутися додому.
Це не випадковість. Це не “помилка”. Це свідомий, цинічний удар по мирних людях, спланований так, щоб жертв було якомога більше. Росіяни знали, що б’ють по місту, де в цей час мали зібратися діти. Вони знали, що їхні ракети принесуть максимум болю, горя і страждань. І все одно натиснули на гачок.
Цей удар — ще один доказ того, що росія не воює з арміями. Вона воює з дітьми, з матерями, з мирними людьми, які просто хочуть жити. У черговий раз вона показала світові своє справжнє обличчя — звіряче, безжальне, сповнене ненависті. Світ бачить кров на вулицях Сум, чує плач матерів, відчуває біль України. Але чи достатньо цього, щоб зупинити зло?
Суми плачуть. Україна плаче. Але ми не скоримося. Ми пам’ятатимемо кожну жертву, кожну сльозу. І ми боротимемося, щоб такі Вербні неділі більше ніколи не стали кривавими.