П’ять років торгів, переговорів і дипломатичних маневрів з Інтерполом завершилися гучним поверненням в Україну одного з найвідоміших будівельних махінаторів – Анатолія Войцеховського. Цей чоловік, чиє ім’я стало синонімом обману та розрухи в українській нерухомості, нарешті опинився за ґратами вітчизняного СІЗО. Але чи надовго? І чи повернуться колись гроші тисячам ошуканих інвесторів, які повірили в його обіцянки про нове житло? Відповіді на ці питання залишаються такими ж примарними, як і недобудовані багатоповерхівки, що повільно руйнуються під київським небом.
Анатолій Войцеховський розпочав свою «кар’єру» ще у 2005 році, коли будівельний ринок України переживав бум. Тисячі людей, прагнучи власного житла, вкладали свої заощадження в проєкти, які обіцяли комфорт і стабільність. Але замість ключів від квартир інвестори отримали лише головний біль, судові позови та бетонні коробки без комунікацій. За даними слідства, понад тисячу громадян стали жертвами його махінацій. Житло, яке Войцеховський обіцяв збудувати, досі не введено в експлуатацію, а деякі об’єкти вже почали розсипатися, так і не дочекавшись своїх мешканців.
Схема була простою, але цинічною: залучити кошти довірливих інвесторів, розпочати будівництво без належних дозволів, а потім кинути проєкт напризволяще. Гроші осідали в кишенях Войцеховського та його спільників, а ошукані люди залишалися ні з чим. Протягом майже двох десятиліть він створював ілюзію успішного забудовника, хоча насправді будував не житло, а фінансову піраміду, що трималася на брехні та корупційних зв’язках.
У 2016 році правоохоронці нарешті взялися за Войцеховського. Йому висунули звинувачення у шахрайстві, незаконному будівництві та відмиванні грошей.
За даними слідства, з 2004-2005 років Анатолій Войцеховський створив понад 60 підприємств, об’єднаних у групу “Укогруп”. Через ці фірми він організував самовільне будівництво житлових, офісних і торгівельних комплексів на самозахоплених ділянках Києва, підробляючи документи. Серед об’єктів – ЖК “Східна Брама” (вул. Світла, 3), “Синьоозерний” (пр. Гонгадзе – пр. Правди), “Перлина Троєщини” (вул. Закревського, 42-А), “Олімпійське містечко” (вул. Ракетна, 24), “Совські Ставки” (вул. Кіровоградська, 70), “Науковий” (вул. Петропавлівська, 40) та інші. Зокрема, незаконне знесення будівлі на вул. Петропавлівській, 40 для забудови ЖК завдало Міненергетики збитків на 2,64 млн грн.
Але замість того, щоб постати перед судом, махінатор вирішив зіграти за власними правилами.
7 березня 2020 року, у день свого народження, він утік з України, залишивши позаду не лише слідство, а й заставу в розмірі 14 мільйонів гривень (приблизно 560 тисяч доларів на той час). Ці гроші, які мали б гарантувати його явку до суду, просто осіли в державній скарбниці, а Войцеховський тим часом насолоджувався свободою за кордоном.
Для втечі він використав документи, що підтверджували його право на постійне проживання в Польщі. Але зупинятися там аферист не став – згодом його сліди привели до сонячної Іспанії. Саме звідти, після тривалих міжнародних розшуків, його екстрадували назад до України. Іспанія, схоже, не захотіла залишати у себе цього «золотого інвестора», чиї статки побудовані на сльозах і розпачі ошуканих українців.
Зараз Анатолій Войцеховський перебуває в слідчому ізоляторі. Суд визначив заставу в розмірі 20 мільйонів гривень (близько 480 тисяч доларів за нинішнім курсом). Ця сума вражає, але не є непідйомною для людини, яка роками виводила з країни мільйони. І тут виникає закономірне питання: чи не повториться історія п’ятирічної давнини? Тоді, нагадаємо, він спокійно залишив 14 мільйонів гривень у касі й утік, навіть не озираючись. Що завадить йому зробити це знову?
Система, яка дозволяє таким фігурантам уникати відповідальності, викликає обурення. Ошукані інвестори, які втратили свої заощадження, не можуть дозволити собі навіть мріяти про такі суми, як 20 мільйонів. Для них це не просто цифри – це роки важкої праці, зруйновані плани та втрачені надії. А для Войцеховського, схоже, це лише черговий «викуп», який він готовий заплатити, щоб знову вислизнути з рук правосуддя.
Повернення Войцеховського в Україну – це, безумовно, перемога правоохоронців і дипломатів. Але чи стане воно початком кінця для цієї афери століття? Поки що історія виглядає як черговий епізод у довгій сазі безкарності. Тисячі постраждалих досі чекають на компенсацію, а недобудовані об’єкти стоять як мовчазні пам’ятники корупції та жадібності.
Суспільство вимагає не лише покарання Войцеховського, а й системних змін, які унеможливлять появу нових «будівельних баронів». Бо поки в Україні можливо провернути подібні схеми, а потім спокійно втекти, залишивши після себе лише руїни, доти тисячі людей залишатимуться заручниками чужої жадоби.
Анатолій Войцеховський повернувся. Але чи повернеться справедливість? На це питання має відповісти не лише суд.