Нарешті розсекречені архіви про вбивства Джона Кеннеді, Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга.
18 березня 2025 року адміністрація президента США Дональда Трампа зробила крок, якого американська громадськість чекала десятиліттями: було розсекречено раніше засекречені документи, пов’язані з убивствами 35-го президента Сполучених Штатів Джона Фіцджеральда Кеннеді, його брата, сенатора Роберта Кеннеді, та лідера руху за громадянські права Мартіна Лютера Кінга-молодшого. Цей крок, що мав би пролити світло на одні з найтрагічніших і найзагадковіших сторінок американської історії XX століття, викликав хвилю обговорень, однак не приніс тієї сенсації, на яку сподівалися мільйони. Чи стало це справжнім проривом у пошуку правди, чи лише черговим політичним жестом?
Національний архів США (NARA) оприлюднив понад 80 000 сторінок документів, які раніше перебували під грифом “секретно”. Загалом архіви, присвячені розслідуванням убивств Джона Кеннеді, Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга, налічують понад шість мільйонів сторінок – колосальний масив інформації, що включає фотографії, аудіозаписи, звіти спецслужб та інші матеріали. Директорка національної розвідки Тулсі Габбард, призначена Трампом, підкреслила, що ці записи представлені без редагування, а доступ до них відкрито через офіційний сайт NARA.
Проте, попри обіцянки повної прозорості, експерти та історики вже зазначають: сенсаційних викриттів у цих документах поки що немає. Щодо Джона Кеннеді, нові матеріали значною мірою дублюють інформацію, відому дослідникам і конспірологам із попередніх розсекречень. У 2021 році, коли Трамп уже переносив повне розкриття архівів, громадськість отримала лише частину документів – близько 90% від загального обсягу. Тоді були оприлюднені імена, локації та номери соціального страхування, приховані раніше чорним маркером, але навіть ці деталі не стали новиною для тих, хто десятиліттями вивчав справу. Тепер, у 2025 році, адміністрація пішла далі, додавши до архіву ще 80 000 сторінок, які охоплюють не лише вбивство Джона Кеннеді, а й трагедії Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга.
35-й президент Сполучених Штатів Джон Фіцджеральд Кеннеді був смертельно поранений у відкритому лімузині під час проїзду центральними вулицями міста. Офіційна версія, викладена у звіті Комісії Уоррена, створеної за розпорядженням президента Ліндона Джонсона, стверджує, що вбивцею був одинак – Лі Гарві Освальд, людина з непростим минулим і суперечливими мотивами. Але чи була ця версія правдою, чи лише зручною ширмою для приховування глибшої змови? Понад шість десятиліть потому ми все ще шукаємо відповіді, а тіні конспірології лише густішають.
Розсекречені та оприлюднені 18.03.2025 року файли не містять даних, які б спростовували офіційну версію: Лі Гарві Освальд, стрілець-одинак із досвідом життя в СРСР, був єдиним відповідальним за смерть президента.
Лі Гарві Освальд, якому на момент убивства було лише 24 роки, – одна з найбільш загадкових постатей XX століття. Народжений у Новому Орлеані, він виріс у бідності, кидаючись між прийомними сім’ями та школами. У 17 років Освальд вступив до Корпусу морської піхоти США, де виявив неабиякі навички стрільби, але також і перші ознаки бунтівної натури. Його біографія сповнена парадоксів: молодий американець, який захоплювався марксизмом, у 1959 році дезертирував до Радянського Союзу, заявивши, що хоче будувати комунізм. У СРСР він провів майже три роки, одружився з росіянкою Мариною Прусаковою і навіть намагався отримати радянське громадянство, але зрештою розчарувався і повернувся до США в 1962 році з дружиною та новонародженою донькою.
Повернувшись, Освальд не знайшов спокою. Він працював на низькооплачуваних роботах, зокрема в Техаській книгарні, звідки, за офіційною версією, і зробив фатальні постріли з шостого поверху. Комісія Уоррена, очолювана головним суддею Верховного суду Ерлом Уорреном, дійшла висновку, що Освальд діяв самотужки, використавши гвинтівку Carcano, куплену поштою за 19,95 долара. Три постріли – два влучні – за 8,3 секунди, стверджували експерти, стали причиною смерті президента. Але чи міг один чоловік із сумнівною репутацією і нестабільною психікою так майстерно виконати замах, який потряс світ?
Скептики вказують на численні нестиковки. Балістичні дані свідчать, що одна з куль – так звана “чарівна куля” – пройшла крізь тіло Кеннеді і поранила губернатора Техасу Джона Конналлі, який сидів попереду, залишивши за собою неймовірно складну траєкторію. Чи реально це для стрільця з обмеженим досвідом? До того ж свідки на площі Ділі чули постріли з різних напрямків, зокрема з “трав’янистого пагорба”, що породило теорію про другого стрільця. Освальд, однак, так і не зміг пояснити свою роль: через два дні після замаху його історія обірвалася назавжди.
24 листопада 1963 року, коли Освальда переводили з поліцейського відділку в Далласі до окружної в’язниці, сталася подія, яка додала ще більше плутанини до цієї драми. Джек Рубінштейн, відомий як Джек Рубі, місцевий власник нічного клубу з темною репутацією, вистрелив в Освальда впритул. Убивство відбулося в прямому ефірі, на очах мільйонів американців, які прикипіли до телевізорів у пошуках відповідей після втрати президента. Один-єдиний постріл із револьвера калібру 38 обірвав життя Освальда – і, можливо, шанс дізнатися правду.
Рубі не був пересічною людиною. Народжений у Чикаго в сім’ї польсько-єврейських емігрантів, він виріс у світі дрібної злочинності, працював на профспілки і, за чутками, мав зв’язки з мафією. У Далласі він управляв нічними клубами, де часто бували поліцейські, гангстери та сумнівні ділки. Його мотивація вбивства Освальда досі викликає суперечки. Рубі стверджував, що діяв із горя – хотів помститися за Кеннеді і вберегти вдову президента Жаклін від болю судового процесу. Але чи була це щира емоція, чи наказ із вищих кіл?
Дослідники звертають увагу на те, що Рубі вільно увійшов до поліцейського відділку в момент, коли там перебувала преса і десятки правоохоронців. Як йому вдалося пронести зброю? Чому саме він, людина з кримінальним шлейфом, опинився в потрібному місці в потрібний час? Теорії змови припускають, що Рубі був інструментом у руках тих, хто хотів змусити Освальда замовкнути назавжди. У 1967 році Рубі помер у в’язниці від раку легень, забравши свої таємниці в могилу. Його життя стало основою для байопіку “Рубі” (1992), але навіть кінематограф не зміг розплутати цей клубок.
Вбивство Джона Кеннеді та подальша смерть Освальда в прямому ефірі стали не просто трагедією, а культурним феноменом, який назавжди змінив сприйняття американцями влади і правди. Мільйони людей стали свідками хаосу, що розгорнувся на їхніх очах, і цей шок породив недовіру до офіційних версій. Комісію Уоррена критикували з перших днів: її звіт на 888 сторінок, опублікований у вересні 1964 року, залишив більше запитань, ніж відповідей. Чому ігнорували свідчення про другого стрільця? Чому не дослідили глибше зв’язки Освальда з Кубою, СРСР і навіть американськими спецслужбами?
Документи, розсекречені в різні роки, лише підливали олії у вогонь. У них згадувалися контакти Освальда з агентами ЦРУ та ФБР, його поїздка до Мексики за два місяці до вбивства, де він нібито намагався отримати візу до Куби, а також підозріла активність у Новому Орлеані, де він спілкувався з антикастровськими групами. Чи був Освальд маріонеткою в чиїхось руках – ЦРУ, мафії чи навіть уряду США, який прагнув усунути Кеннеді через його позицію щодо Холодної війни чи громадянських прав? А Джек Рубі – чи був він лише виконавцем, який закрив останню главу цієї історії?
Джек Рубі застрелив Лі Гарві Освальда 24.11.1963 року
Щодо Роберта Кеннеді, який був убитий 5 червня 1968 року в готелі “Амбасадор” у Лос-Анджелесі, нові документи уточнюють деталі замаху. Офіційно його вбивцею вважається Серхан Серхан, палестинець, який стріляв у сенатора спереду після його перемоги на праймеріз у Каліфорнії. Однак смертельний постріл, як свідчать балістичні дані, був зроблений ззаду і з близької відстані, що породило теорії про другого стрільця. Розсекречені матеріали 2025 року містять протоколи допитів свідків і звіти ФБР, але не надають остаточних доказів змови. Деякі документи натякають на можливі зв’язки Серхана з радикальними групами, однак конкретики бракує.
У випадку Мартіна Лютера Кінга, застреленого 4 квітня 1968 року на балконі готелю “Лоррейн” у Мемфісі, нові архіви також не принесли революційних відкриттів. Офіційно вбивцею вважається Джеймс Ерл Рей, який визнав провину, але згодом заявив, що його підставили. Родина Кінга завжди сумнівалася в його причетності, підозрюючи змову за участю урядових структур. Розсекречені документи включають записи прослуховування ФБР, яке вело стеження за Кінгом через його активізм і нібито “комуністичні зв’язки”, але жодних прямих доказів причетності спецслужб до вбивства не виявлено. Утім, триває аналіз матеріалів, які можуть пролити світло на ці давні підозри.
Розсекречення архівів Джона Кеннеді має давню історію. Ще в 1992 році Конгрес США ухвалив закон, який зобов’язував розкрити всі документи, пов’язані з його убивством, протягом 25 років – тобто до 2017 року. Однак у 2017-му Дональд Трамп, який тоді обіймав посаду президента вперше, відклав це рішення, посилаючись на “потенційну шкоду національній безпеці”. Щодо Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга подібних законодавчих актів не було, але їхні справи завжди розглядалися в контексті ширшої політики секретності, яка панувала в США після хвилі політичних убивств у 1960-х.
У 2021 році часткове розсекречення архівів Джона Кеннеді все ж відбулося, але воно виявилося радше формальністю. І ось, у 2025 році, Трамп повертається до своєї передвиборчої обіцянки, розширивши її на всі три резонансні справи. У січні цього року він підписав указ, яким визнав пріоритет громадських інтересів над державною таємницею. Під час візиту до Центру Кеннеді в понеділок, 17 березня, він заявив: “Американський народ заслуговує знати правду. Я обіцяв це – і я це зробив”. Указ також передбачає, що протягом 15 днів має бути представлено план повного розкриття документів про вбивство Джона Кеннеді, а протягом 45 днів – про вбивства Роберта Кеннеді та Мартіна Лютера Кінга.
Одним із найцікавіших моментів у цій історії є натяки Трампа на опір із боку спецслужб, зокрема Центрального розвідувального управління (ЦРУ). У січні 2025 року, виступаючи в подкасті, він зауважив, що ЦРУ чинило тиск, щоб запобігти повному розкриттю документів. “Вони не хотіли, щоб це вийшло на світло. Можливо, їм є що приховувати”, – кинув він загадкову фразу, яка одразу ж підігріла конспірологічні теорії.
ЦРУ давно перебуває під пильною увагою у зв’язку з убивством Джона Кеннеді. Звіт Комісії Уоррена 1964 року стверджував, що Лі Гарві Освальд діяв самотужки, але численні дослідники вказували на можливу причетність спецслужб. Деякі документи, оприлюднені раніше, містили натяки на контакти Освальда з агентами ЦРУ та ФБР, але прямих доказів так і не з’явилося. Щодо Роберта Кеннеді підозри також сягають спецслужб: невідповідність траєкторії смертельного пострілу офіційній версії змушує припускати зовнішнє втручання. У справі Мартіна Лютера Кінга ФБР перебуває під підозрою через багаторічне стеження за правозахисником. Нові 80 000 сторінок додають деталей, але поки що не дають остаточних відповідей.
Для Дональда Трампа розсекречення архівів – це не лише виконання обіцянки, але й очевидний політичний хід. У 2025 році він повернувся до Білого дому після перемоги на виборах, і цей жест виглядає як спроба зміцнити підтримку серед електорату, який цінує його імідж “борця з системою”. Водночас це можна розглядати як повернення боргів перед тими, хто підтримував його кампанію, адже тема політичних убивств завжди була популярною серед консервативних виборців і прихильників теорій змови.
Тулсі Габбард, яка обіймає посаду директора національної розвідки, відіграє ключову роль у цьому процесі. Її призначення стало несподіванкою для багатьох, але вона активно просуває ідею прозорості, що відповідає риториці Трампа. Питання лише в тому, чи є ця прозорість справжньою, чи лише імітацією.
Понад шість мільйонів сторінок архівів уже доступні для аналізу, але ключове питання залишається відкритим: чи отримаємо ми колись повну картину того, що сталося 22 листопада 1963 року в Далласі, 5 червня 1968 року в Лос-Анджелесі та 4 квітня 1968 року в Мемфісі? Нові документи, ймовірно, додадуть деталей до вже відомих історій, але навряд чи розв’яжуть головні загадки – хто стояв за цими вбивствами.
Для істориків, журналістів і звичайних громадян це ще один шанс зануритися в лабіринт фактів, домислів і теорій. Але поки що розсекречення 2025 року виглядає як гучна подія з мінімальним змістом. Можливо, справжня правда все ще ховається за тими кількома відсотками документів, які залишаються під замком. А можливо, вона давно втрачена в часі – і ми шукаємо відповіді там, де їх просто немає.