Україна, яка вже третій рік живе в умовах повномасштабної війни, знову опинилася на роздоріжжі: як збалансувати потреби армії та права громадян? Законопроєкт № 12442, а саме Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо запровадження кримінальної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, головами та членами військово-лікарських комісій, який нещодавно пройшов перше читання у Верховній Раді, став предметом гарячих дискусій. Його мета — змусити територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), а також військово-лікарські комісії (ВЛК) діяти в межах закону, запровадивши кримінальну відповідальність за порушення. Але чи здатен цей документ реально змінити ситуацію, чи це лише черговий косметичний ремонт системи, що давно потребує капітального переосмислення?
Фракція “Голос”, яка спочатку вагалася щодо підтримки законопроєкту, раптово змінила свою позицію. Цей поворот викликає запитання: чи був він продиктований щирим бажанням захистити громадян, чи просто політичною кон’юнктурою? У парламенті, де кожне голосування часто перетворюється на торги, подібні маневри не рідкість. Проте для багатьох українців, які щодня стикаються зі свавіллям ТЦК і фальсифікаціями ВЛК, такі ігри виглядають як знущання. Законопроєкт № 12442 обіцяє покласти край беззаконню, але чи не стане він черговим “паперовим тигром”, який гарно звучить у промовах, але не працює на практиці?
Після нетривалого, але напруженого протистояння у Верховній Раді депутати все ж проголосували за документ у першому читанні. Це рішення стало певним сигналом: суспільний тиск на владу досяг критичної точки. Чоловіки, яких незаконно мобілізують, і сім’ї, що втрачають годувальників через сфальсифіковані висновки ВЛК, уже не готові мовчати. Але чи вистачить політичної волі довести справу до кінця?
Ключова ідея законопроєкту проста, але амбітна: представники ТЦК та СП, а також лікарі ВЛК мають нести кримінальну відповідальність за свої дії. Це стосується як примусової мобілізації тих, хто за станом здоров’я є непридатним, так і фальсифікації медичних даних “людьми в білих халатах”. У теорії, це має дисциплінувати систему, яка давно перетворилася на джерело корупції та зловживань. Уявіть: чоловіка з хронічними захворюваннями визнають придатним до служби через “помилку” чи хабар, а потім він повертається додому в цинковій труні. Такі історії вже не виняток, а система.
Законопроєкт також прагне регламентувати роботу ТЦК і ВЛК, зробивши її прозорішою. Але тут виникає перше “але”: чи вистачить ресурсів і бажання у правоохоронних органів розслідувати ці злочини? Суди й прокуратура в Україні перевантажені, а корупція пронизує всі рівні. Чи не залишиться кримінальна відповідальність лише гучною фразою на папері?
Народний депутат Максим Бужанський, один з активних розробників законопроєкту, вже заявив, що комітет Верховної Ради розпочав підготовку до другого читання. Попереду складні переговори з Міністерством охорони здоров’я, яке, ймовірно, спробує захистити “своїх” — лікарів ВЛК. Питання чіткого розмежування зон відповідальності між ТЦК і медичними комісіями залишається відкритим. Хто саме відповідатиме за незаконне рішення: працівник ТЦК, який видав повістку, чи лікар, який “не помітив” важке захворювання? Без конкретики закон ризикує стати мертвонародженим.
Цей етап підготовки стане справжнім тестом для парламенту. Якщо депутати піддадуться тиску лобістів або обмежаться поверхневими змінами, суспільство отримає чергову імітацію реформ. А часу на імітацію вже немає — війна триває, і кожна помилка коштує людських життів.
Для багатьох чоловіків в Україні цей закон — не просто юридичний документ, а питання виживання. Історії про те, як представники ТЦК “полюють” на людей у громадських місцях, ігноруючи їхній стан здоров’я чи сімейні обставини, давно стали частиною воєнного фольклору. Додайте до цього лікарів ВЛК, які за хабарі визнають здорових непридатними, а хворих — придатними, і отримаєте систему, що працює проти власного народу.
Законопроєкт № 12442 називають довгоочікуваним, і це правда. Але чи виправдає він очікування? Поки що він виглядає як спроба залатати діри в системі, яка потребує повного перезавантаження. Реформа ТЦК і ВЛК мала б починатися не з законів, а з очищення кадрів, підвищення прозорості та залучення громадського контролю. Без цього навіть найкращий документ залишиться декларацією.
Прийняття законопроєкту № 12442 у першому читанні — це маленький крок уперед у боротьбі з беззаконням. Але попереду ще довгий шлях, сповнений компромісів і ризиків. Чи стане він інструментом справедливості, чи просто черговою обіцянкою, залежить від того, наскільки влада готова слухати людей, а не лише себе. Поки що українці, які чекають на захист своїх прав, мають право на обережний оптимізм — але не більше. Бо в країні, де війна оголила всі слабкості системи, слова “закон” і “справедливість” часто звучать як синоніми надії, а не реальності.