1 березня 2025 року прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер провів зустріч із президентом України Володимиром Зеленським, під час якої, за інформацією видання “Financial Times” з посиланням на британських посадовців, зробив доволі відверту заяву. Стармер наголосив, що Зеленському необхідно терміново налагодити відносини з новообраним президентом США Дональдом Трампом, адже, на його думку, будь-який мир в Україні не матиме тривалості без американських гарантій. Ця заява, з одного боку, виглядає як прагматична порада союзника, а з іншого – викликає низку запитань про реальні мотиви британського уряду, роль США у війні Росії проти України та автономію самої України в ухваленні рішень.
Зустріч між Стармером і Зеленським відбулася на тлі триваючої російської агресії, коли Україна перебуває в критичному становищі через нестачу ресурсів, затримки в постачанні зброї та невизначеність щодо подальшої підтримки Заходу. У цьому контексті слова британського прем’єра про необхідність залучення США звучать логічно: Америка залишається головним донором військової та фінансової допомоги Україні. За даними видання, Стармер чітко дав зрозуміти, що його пріоритетом є захист України від Росії, але цей захист, на його думку, неможливий без участі Вашингтона – подобається це Зеленському чи ні.
Стармер у своїй заяві підкреслив, що США були й залишаються головним партнером України. Ця теза ні в кого не викликає сумнівів: з початку повномасштабного вторгнення в 2022 році Вашингтон виділив десятки мільярдів доларів на підтримку Києва, від зброї до гуманітарної допомоги. Проте акцент британського прем’єра на необхідності термінового налагодження відносин із Трампом викликає змішані почуття. Дональд Трамп, який повернувся до Білого дому в січні 2025 року, відомий своєю непередбачуваністю та скептичним ставленням до безумовної підтримки України. Його попередні заяви про «швидкий мир» і можливе скорочення допомоги Києву контрастують із нинішньою позицією Зеленського, який наполягає на повному виведенні російських військ і відновленні територіальної цілісності країни.
Чи є заклик Стармера до примирення з Трампом прагматичним кроком, спрямованим на забезпечення стабільності, чи це спроба підштовхнути Україну до поступок, які можуть суперечити її національним інтересам? “Financial Times” зазначає, що британські посадовці прямо пов’язують американські гарантії з тривалістю будь-якого мирного процесу. Але що це за гарантії? І чи не стануть вони для України пасткою, коли заради «миру» доведеться пожертвувати частиною своєї суверенності чи територій?
Цікаво, що в повідомленні видання “FT” згадується ще один аспект – необхідність повернення до розгляду угоди про корисні копалини. Ця деталь, яка на перший погляд здається другорядною, може виявитися ключовою. Україна має значні запаси літію, титану, газу та інших ресурсів, які становлять інтерес для західних економік, зокрема США та Великої Британії. Чи не є заклик Стармера до зближення з Трампом частиною ширшої стратегії, спрямованої на забезпечення доступу до цих ресурсів під егідою американських гарантій?
Такий підхід викликає підозри: чи справді пріоритетом Лондона є захист України від Росії, чи йдеться про використання війни як інструменту для зміцнення економічних і геополітичних позицій Заходу? Якщо угода про корисні копалини стане частиною майбутнього мирного процесу, це може означати, що Україна опиниться в ролі молодшого партнера, який змушений віддавати свої багатства в обмін на безпеку. Для Зеленського це стане серйозним випробуванням: як знайти баланс між необхідністю підтримки союзників і захистом національних інтересів?
Заява Кіра Стармера, безумовно, відображає реалії сучасної геополітики, де великі гравці, такі як США, диктують правила гри. Проте вона також оголює проблему, з якою стикається Україна: її залежність від зовнішньої підтримки робить її вразливою до тиску навіть із боку найближчих союзників. Заклик налагодити відносини з Трампом може бути доречним із тактичної точки зору, але формулювання цього заклику – з явним акцентом на те, що вибір у Зеленського обмежений, – виглядає як спроба нав’язати Україні певний курс, ігноруючи її власні пріоритети.
На тлі цього виникає питання: чи залишається в України простір для автономних рішень? І чи не перетворюється вона з суб’єкта міжнародних відносин на об’єкт, яким маніпулюють сильніші гравці? Стармер, можливо, і мав на меті підтримку України, але його слова лише підкреслюють нерівність у цих відносинах. Для Зеленського ж це черговий виклик: як вистояти в умовах війни, зберігаючи не лише територіальну, а й політичну незалежність.
Таким чином, заява британського прем’єра – це не просто порада союзника, а дзеркало, у якому відображається складна реальність української боротьби. Мир без гарантій США справді може бути крихким, але ціна таких гарантій може виявитися занадто високою. І в цій грі Україна має не лише виживати, а й доводити, що її голос заслуговує на те, щоб бути почутим.