3 березня 2025 року Міністерство культури України оголосило про припинення видачі дозволів на виїзд за кордон представникам журналістики та культурної сфери. Рішення, яке пресслужба відомства пояснила “великою кількістю випадків неповернення в Україну у визначений термін”, стало черговим поворотом у складній історії взаємодії держави з творчою інтелігенцією під час війни. Утім, за лаконічним офіційним повідомленням ховається значно ширший контекст, який потребує осмислення: від причин масового відтоку представників креативних професій до питань ефективності державної політики в умовах кризи.
Останні роки показали, що війна стала не лише випробуванням для економіки та армії, а й серйозним ударом по культурному та інформаційному фронту України. Журналісти, письменники, режисери, художники – усі ті, кого зазвичай називають “голосом нації”, зіткнулися з безпрецедентними викликами, які заважають їм працювати та бути об’єктивними. Обмеження на свободу слова, економічна нестабільність, постійна загроза життю – це лише верхівка айсберга. Для багатьох виїзд за кордон став не просто можливістю перепочити, а єдиним способом вижити фізично та професійно.
«В зв’язку з цим з 3 березня 2025 року і до нормативно-правового врегулювання цього питання міністерство призупиняє видачу листів сприяння до Державної прикордонної служби України щодо виїзду зазначеної категорії осіб за межі державного кордону. Міністерство усвідомлює важливість та необхідність постійної міжнародної культурної та медійної взаємодії і наразі працює над усуненням зазначеної юридичної неврегульованості», – додали у відомстві.
За неофіційними даними, лише за останній рік сотні представників культурної сфери та медіа подали заявки на виїзд, отримавши відповідні листи від Мінкульту. Проте значна частина з них не повернулася в Україну в обумовлені терміни. Чи варто дивуватися? За кордоном ці люди знаходять не лише безпеку, а й можливості для роботи: гранти від європейських фондів, запрошення до співпраці від іноземних видань, фестивалів чи галерей. Україна ж, попри героїчний опір на фронті, дедалі частіше асоціюється у творчих людей із цензурою, бюрократією та відсутністю перспектив.
Рішення Міністерства культури зупинити видачу дозволів виглядає як спроба втримати ситуацію під контролем. У пресрелізі відомства зазначається, що це тимчасовий захід, який діятиме “до моменту нормативно-правового врегулювання відповідного питання”. Але що саме ховається за цією формулою? Чи йдеться про розробку чітких правил, які унеможливлять зловживання, чи просто про чергову бюрократичну відстрочку, яка лише погіршить становище?
Критики рішення вже назвали таким, що суперечить принципам свободи, за які бореться Україна. “Журналісти й митці – це не кріпаки, яких можна прив’язати до землі указом”, – зазначає один із коментаторів у соціальних мережах. І справді, у час, коли держава декларує підтримку культурного фронту, подібні кроки виглядають як визнання власної неспроможності створити умови для роботи цих людей удома.
З іншого боку, є й ті, хто підтримує дії Мінкульту. “Якщо ти отримав дозвіл і не повернувся – це порушення домовленостей із державою, яка довірила тобі представляти її за кордоном”, – аргументують вони. Проблема в тому, що війна не залишає місця для простих рішень. Але українці бачать, як заможні, депутаті та чиновників без перешкод їздять, або тікають за кордон і їм ніхто не заважає. Обурення визиває той факт, що відомі корупціонери нашої держави які були затримані, та відносно який йде слідство, виїхали за кордон без перепон. Закручування гайок може призвести до ще більшого відтоку талантів, але вже через нелегальні канали, що лише погіршить статистику й репутацію країни.
Найбільше запитань викликає те, що саме Мінкульт планує “врегулювати” і як довго це триватиме. У демократичному суспільстві логічним кроком було б не закриття кордонів, а діалог із представниками професійних спільнот. Чому б не створити систему стимулів для повернення – гранти, податкові пільги, гарантії безпеки? Чому б не працювати над тим, щоб Україна залишалася привабливою для своїх талантів, а не лише вимагала від них жертв?
Натомість держава обирає шлях обмежень, який уже викликав хвилю обурення. У довгостроковій перспективі це може призвести до втрати цілого покоління культурних діячів і журналістів, чиї голоси так потрібні Україні саме зараз. У короткостроковій – до зростання напруги всередині суспільства, де й без того накопичилося чимало взаємних претензій.
Рішення Мінкульту від 3 березня – це не просто адміністративний крок, а симптом глибшої кризи. Війна оголила слабкі місця державної політики у сфері культури й медіа, а масові втечі журналістів і митців стали дзеркалом, у якому відображається реальний стан речей. Замість того, щоб боротися з наслідками, варто задуматися про причини. Бо без творчих людей, які формують образ України у світі, країна ризикує залишитися лише географічною точкою на карті, а не культурною силою, якою вона прагне бути.