24 лютого 2025 року Верховна Рада України на очах наших партнерів стала ареною для чергового політичного провалу, який може мати далекосяжні наслідки. Постанова, що мала б засвідчити підтримку демократії в Україні та продовження повноважень президента Володимира Зеленського в умовах війни, не набрала необхідної кількості голосів. За неї віддали голоси лише 218 народних депутатів — на п’ять менше, ніж мінімально необхідні 223. Цей результат не просто статистична невдача — він оголив глибокі тріщини в українському парламенті та поставив під сумнів здатність влади діяти злагоджено в критичний момент.
Про що йшлося в документі? Постанова №13039 мала стати потужним сигналом як для внутрішньої аудиторії, так і для міжнародних партнерів. У ній парламент закликав до надання Україні військової, фінансової та гуманітарної допомоги, посилення санкцій проти Росії, а також спільних зусиль для повернення військовополонених, депортованих цивільних і дітей, яких утримує країна-агресор. Окрім того, документ підкреслював підтримку стратегічного курсу України до ЄС і НАТО — тих маяків, які для багатьох українців стали символом надії на краще майбутнє.
Паралельно постанова №13039, що мала назву «Про підтримку демократії в Україні в умовах агресії Російської Федерації», акцентувала на іншому, не менш важливому аспекті. Вона наголошувала на необхідності дотримання принципу інституційної безперервності влади — ключового елемента стабільності в умовах воєнного стану. Зокрема, в документі йшлося про те, що президент Володимир Зеленський має продовжувати виконувати свої повноваження до вступу на посаду нового глави держави. Це положення мало б розставити крапки над «і» в дискусіях про легітимність влади в період, коли вибори залишаються неможливими.
Та Верховна Рада сказала своє «ні». Народний депутат Ярослав Железняк, коментуючи провал голосування, зазначив: «Парламент не зміг ухвалити постанову про підтримку демократії в Україні». Ці слова звучать як вирок — не лише конкретному рішенню, а й ширшій картині політичної єдності. Лише 218 голосів — і це в той час, коли країна стоїть перед безпрецедентними викликами: війною, економічною кризою та зовнішнім тиском. Чому ж депутати не змогли об’єднатися навколо, здавалося б, очевидних речей?
Відповідь частково лежить у словах самого Зеленського. Ще раніше президент неодноразово наголошував, що проведення виборів під час війни — це не лише законодавча проблема, а й питання безпеки та демократичності процесу. «Ми не можемо дозволити собі вибори, коли мільйони людей на фронті, коли міста під обстрілами, коли логістика голосування просто нереальна», — заявляв він. Водночас Зеленський застерігав: нова хвиля розмов про вибори може стати небезпечною. За його словами, це не просто дискусія — це тиск, який може послабити Україну перед лицем ворога.
І ось тепер, коли парламент не підтримав постанову, ці слова набувають нового сенсу. Чи свідчить провал голосування про розкол у владі? Чи є це сигналом того, що частина депутатів не готова беззастережно підтримувати президента? А може, це просто втома — від війни, від відповідальності, від необхідності ухвалювати складні рішення? Поки що відповідей немає, але запитання гудуть у повітрі, мов тривожний дзвін.
Для українців ця ситуація — не просто політична новина. Це момент істини, коли оголюється крихкість демократії в умовах війни. Постанова, яка мала б стати символом єдності та стійкості, перетворилася на символ розбрату. І хоча 218 голосів — це немало, цього виявилося недостатньо, щоб сказати світу: «Ми стоїмо разом». Натомість країна отримала черговий привід для сумнівів і дискусій.
Нагадаємо, Зеленський заявив, що проведення виборчого процесу досі залишається неможливим як через законодавство, так і через велику кількість питань та викликів щодо гарантування безпеки та демократичності цього процесу.
Чи зможе влада знайти вихід із цієї кризи? Чи вдасться Зеленському переконати парламент і суспільство в тому, що його курс — єдино правильний у ці темні часи? Поки що ясно одне: демократія в Україні, як і раніше, балансує на межі — між війною та миром, між хаосом і порядком, між надією та розчаруванням.