У час, коли весь цивілізований світ намагається позбутися залежності від російських енергоресурсів, Україна ризикує зробити крок назад у своїй енергетичній політиці. Мова йде про суперечливий контракт на придбання так званих «болгарських» реакторів для Хмельницької АЕС, який викликає більше запитань, ніж відповідей.
Історія починається з амбітного плану розширення Хмельницької АЕС, коріння якого сягає ще радянських часів. Тоді планувалося встановити два додаткові енергоблоки ВВЕР-1000 – технологію, яка на той час вважалася прогресивною. Сьогодні ж спроба реанімувати цей проект виглядає щонайменше анахронізмом.
Перша проблема постає вже на етапі будівельного майданчика. Бетонні конструкції, які простояли під відкритим небом понад 30 років, потребують повного демонтажу. Використовувати їх неможливо, а будувати навколо них – нераціонально. Єдиний варіант – повністю розчистити територію або шукати нове місце для будівництва.
Цю ситуацію з контрактом на “болгарські”, ретельно описав у себе на сторінці Facebook спікер партії “Демократична Сокира” з питань фінансів та економіки Микита Соловйов
Ситуація ускладнюється відсутністю актуального проекту. Евфемізм «необхідність актуалізації проекту» приховує простий факт: розробники оригінального проекту вже пішли з життя, а технології з того часу зробили величезний крок уперед.
Найбільше занепокоєння викликає технологічна складова. Реактори, які планується придбати, не просто російського походження – вони навіть не є найсучаснішими у своєму класі. Росія вже встановлює більш передові моделі на власній території.
Критичним моментом є те, що реактори продаються некомплектними. За контрактом передбачається постачання лише базових компонентів, тоді як решта обладнання мала б постачатися за участі Росатому. Це створює три неприйнятні варіанти:
- Таємно докуповувати обладнання у Росатома
- Просити Westinghouse розробити аналоги
- Намагатися створити власні рішення з обмежених ресурсів
Особливо прикро те, що існували значно кращі альтернативи. Наприклад, можна було б налагодити співпрацю з американським Westinghouse, запропонувавши права на розробку уранових родовищ у Жовтих Водах. Така угода могла б не лише забезпечити Україну сучасними технологіями, але й посилити стратегічне партнерство зі США.
Контракт на «болгарські» реактори виглядає як серія непродуманих рішень, які можуть мати довгострокові негативні наслідки для енергетичної незалежності України. За найоптимістичнішими прогнозами, проект не дасть жодного ефекту протягом найближчих 7-10 років. У час, коли Україна прагне до енергетичної незалежності та європейської інтеграції, такі рішення виглядають особливо нераціональними.