В Україні, схоже, повністю відсутній інститут репутації держави. Нещодавно більшість українських ЗМІ з гордістю повідомили про подію у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Захід під назвою «1000 днів: думки кріейторів» (“1,000 Days On: A Creator Exchange”) зібрав лідерів НАТО, Голову Місії України при Альянсі, міжнародних високопосадовців та інфлюенсерів з України та країн Альянсу. Подія була присвячена 1000 дням повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Її метою стало зміцнення солідарності НАТО з Україною, об’єднання заради безпеки, миру та свободи.
На перший погляд, це чудова ініціатива. Але хто представляв Україну на такій важливій зустрічі? Українська блогерка Раміна Есхакзай. І тут виникає логічне питання: чому саме вона? Невже у держави немає інших представників для таких подій?
Хто така Раміна Есхакзай?
Раміна Есхакзай — одна з найпопулярніших українських інтерв’юерів із 1,5 млн підписників на YouTube. Колишня учасниця шоу «Холостяк» у 2018 році запустила власний канал, інвестувавши в нього $12 000, отриманих від продажу авто. Її відео стабільно набирають сотні тисяч переглядів, а серед рекламодавців — Volvo, WOG, Eva та інші великі бренди.
До початку повномасштабної війни героїнями її інтерв’ю були переважно блогери та зірки шоу-бізнесу. У 2023 році канал «Ходят слухи» змінив назву на «Ramina», і контент став серйознішим: випуски з передової, інтерв’ю з військовими, російськими полоненими, підприємцями, такими як співзасновник Monobank Олег Гороховський чи керівна партнерка Gres Todorchuk Ярослава Гресь.
Безперечно, Раміна — талановита журналістка-інтерв’юер, яка зуміла побудувати успішну кар’єру. Але чи цього достатньо, щоб представляти Україну в НАТО?
Відсутність системного підходу
На думку багатьох журналістів і громадських діячів, вибір Раміни Есхакзай для представництва України у штаб-квартирі НАТО — це симптом глибокої кадрової кризи у владі. Замість професійних дипломатів, науковців, військових експертів чи громадських активістів, які роками працюють над формуванням міжнародного іміджу України, на подібні події дедалі частіше відправляють людей із близького оточення чиновників. Часто це “знайомі”, “коханці” або колишні бізнес-партнери. І байдуже, чи мають вони необхідну репутацію і компетенції.
Це викликає резонанс не лише в журналістському середовищі, а й у суспільстві. Люди обурені тим, що представництво України на міжнародній арені залежить не від заслуг чи досвіду, а від кулуарних домовленостей. У результаті складається враження, що держава не має системного підходу до формування свого іміджу за кордоном.
Репутація — це більше, ніж популярність
Репутація — це не лише про кількість підписників у соцмережах. Це про довіру, професіоналізм і здатність гідно представляти інтереси держави. Чи може людина, яка спеціалізується на інтерв’ю з військовими та бізнесменами, ефективно вести діалог із представниками НАТО? Чи має вона достатній рівень знань про стратегічні питання безпеки, оборони та міжнародної політики?
Можливо, вибір Раміни Есхакзай пояснюється бажанням зробити захід більш медійним і привернути увагу молодіжної аудиторії. Але чи це правильний підхід, коли йдеться про національні інтереси?
Відсутність інституту репутації в Україні — це проблема, яка потребує негайного вирішення. Представництво держави на міжнародній арені має бути прерогативою компетентних і авторитетних людей. Інакше Україна ризикує втратити довіру партнерів та зміцнити стереотип про себе як про країну, що не здатна до системного управління.
Можливо, час владі задуматися про створення прозорих механізмів відбору представників на міжнародні заходи. Адже кожен такий випадок — це не лише питання іміджу, а й репутації всієї держави.