Корупція в Україні давно стала системною проблемою, але інколи вона вражає масштабами й цинізмом. Одна з найбільш кричущих історій останніх місяців пов’язана з МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Журналістське розслідування проливає світло на розкішне життя медиків, які, замість служіння людям із інвалідністю, перетворили свою роботу на інструмент власного збагачення.
Колишня очільниця Хмельницької МСЕК Тетяна Крупа стала символом цієї корупційної піраміди. Гучний скандал навколо неї показав, як МСЕК, які за ідеєю мають бути опорою для найбільш вразливих громадян, перетворилися на “золоті копальні”. Але чи лише Крупа зловживала своїм становищем?
Розслідування журналістів hromadske розкрило, що проблема набагато глибша. Виявляється, такі “крупи” є в кожній області України, а їхній спосіб життя радше нагадує життя успішних бізнесменів, ніж скромних державних службовців.
Журналісти звернули увагу на статки керівників і лікарів МСЕК у різних областях. Результати шокують:
- Хорватська нерухомість: деякі лікарі володіють розкішними квартирами на узбережжі Адріатики.
- Автопарк мрії: Audi, BMW, два Porsche Cayenne — стандартний набір для “скромного медика”.
- Елітне житло: квартири у престижних ЖК Києва, котеджі на кордоні зі Словаччиною.
- Бізнес-інтереси: рибні ферми на Закарпатті, інші види підприємництва.
Важливо зазначити, що такі активи явно не відповідають офіційним доходам цих осіб.
Здавалося б, ситуація очевидна: надприбутки, не підтверджені офіційними заробітками, мали б привернути увагу органів контролю. Але, як показує практика, ці органи закривали і продовжують закривати очі на порушення.
Причини такої “сліпоти” неважко зрозуміти. МСЕК — це не просто медицина, це система, яка управляє важливими соціальними рішеннями: присвоєнням інвалідності, пільг, виплат. У кожному такому рішенні є потенціал для зловживань, і ті, хто стоїть на вершині піраміди, діляться своїми “доходами” з вищими покровителями.
Ця історія — не лише про Тетяну Крупу чи МСЕК. Це про те, як корупція руйнує довіру до державних інститутів. Люди, які мають захищати права найбільш уразливих, стають їхніми найбільшими ворогами.
Суспільство має вимагати відповіді. Чому контроль над діяльністю МСЕК та їхніми доходами залишається на рівні профанації? Хто відповість за те, що тисячі українців щодня стикаються з несправедливістю в цих корумпованих установах?
Ця корупція — не просто про гроші. Це про людське горе, про права і про зраду тих, хто найбільше потребує допомоги. І якщо цю проблему не вирішувати, ми ризикуємо втратити не лише залишки довіри до держави, а й саму надію на справедливість.