Це не просто трагедія однієї родини. Це історія, яка оголює нерв держави під час війни — і ставить запитання, на які влада поки що не дає відповідей.
43-річний архітектор Євген Лагунов, людина, яка будувала будинки і створювала простір для життя інших, сам став жертвою системи, що, за словами рідних, зламала його за лічені години. Після мобілізації він опинився не на фронті — у реанімації. А за шість днів — у морзі.
Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею «умисне вбивство». Але розслідування, яке мало б стати справою честі для правоохоронців, зависло у повітрі.
«ЖОРСТКЕ ЗАТРИМАННЯ» І ШВИДКА ВЛК: ХРОНОЛОГІЯ, ЩО ВРАЖАЄ
За словами матері загиблого, 2 квітня її сина фактично «взяли» на вулиці представники територіального центру комплектування — Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Без пояснень. Без доступу до адвоката. І, як стверджує жінка, із застосуванням сили.
Далі — ще стрімкіше. Військово-лікарська комісія — Військово-лікарська комісія — проходиться за лічені години. Вердикт: «придатний до служби в тилу».
Але що означає цей «тил», якщо вже за кілька годин людина зникає з нормального життя і опиняється у лікарні з важкими травмами?
РЕАНІМАЦІЯ ЗАМІСТЬ СЛУЖБИ: ДІАГНОЗИ, ЯКІ НЕ МОЖНА ПОЯСНИТИ
Після «успішної» мобілізації Євген Лагунов потрапляє до лікарні.
Діагнози звучать як вирок:
- забій головного мозку
- перелом носової перегородки
- перелом плечової кістки
Його вводять у медикаментозну кому.
8 квітня він помирає.
Це вже не питання придатності до служби. Це питання: як людина за кілька годин отримує травми, несумісні з життям?
«ЕПІЛЕПСІЯ» ЯК УНІВЕРСАЛЬНЕ ПОЯСНЕННЯ
Після відкриття кримінального провадження за статтею 115 Кримінального кодексу України — «умисне вбивство» — з’являється офіційна версія з боку обласного ТЦК.
Мовляв, у чоловіка стався епілептичний напад.
Версія, яка викликає більше запитань, ніж відповідей.
Мати загиблого наполягає: у її сина ніколи не було епілепсії. І головне — навіть якщо припустити напад, як він пояснює переломи кісток і важке ураження мозку?
Медики добре знають: такі травми — це не наслідок судом. Це наслідок сильного фізичного впливу.
СПРАВА Є — РУХУ НЕМАЄ
Поліція відкрила провадження. Але не одразу. І без видимих результатів.
Жодних затриманих. Жодних гучних слідчих дій. Жодної публічної позиції, яка б пояснила суспільству, що відбувається.
І це — справа за найтяжчою статтею.
Фактично це означає: у слідства були підстави вважати, що смерть могла бути наслідком умисних дій. Але далі — тиша.
І ця тиша звучить гучніше за будь-які заяви.
СИСТЕМНА ПРОБЛЕМА ЧИ ОДИНИЧНИЙ ВИПАДОК?
Інцидент на Дніпропетровщині не виглядає ізольованим. У суспільстві дедалі частіше з’являються повідомлення про:
- силові затримання
- примусове доставлення до ТЦК
- швидкі, формальні медкомісії
Це створює небезпечну тенденцію: мобілізація починає асоціюватися не із захистом держави, а з ризиком для життя.
І це — стратегічна загроза довірі до армії.
Бо армія тримається не лише на наказах. Вона тримається на довірі.
ПИТАННЯ, ЯКІ НЕ МОЖНА ЗАМОВЧАТИ
Суспільство має право знати:
- Хто саме затримував Євгена Лагунова?
- Хто проводив медичний огляд і на підставі чого визнав його придатним?
- За яких обставин він отримав травми?
- Чому розслідування фактично стоїть на місці?
І головне — хто понесе відповідальність?
ВІЙНА НЕ ВИПРАВДОВУЄ БЕЗКАРНІСТЬ
Україна воює. І потребує мобілізації. Це факт.
Але війна не дає права на свавілля.
Якщо держава не здатна захистити громадянина від насильства з боку власних структур — вона втрачає моральну основу.
Якщо справа про можливе вбивство не розслідується — це сигнал, що відповідальність можна обійти.
І це вже питання не лише однієї трагедії. Це питання правил гри для всієї країни.
МАТИ ЄВГЕНА ЧЕКАЄ ВІДПОВІДІ
Поки чиновники мовчать, а слідство буксує, одна жінка чекає.
Чекає не співчуття.
Чекає правди.
І якщо ця правда не буде встановлена — наступна історія може повторитися.