Колишній військовий ЗСУ, уродженець Росії, мешканець Донеччини Васильченков Дмитро Васильович, дата народження — 21.04.1968 р.н., відкрив вогонь по мирних людях і захопив заручників у супермаркеті. 14 поранених. Четверо врятованих. Мотив досі невідомий.
Київ пережив один із найбільш зухвалих терористичних актів в історії міста в мирний час. Серед білого дня невідомий відкрив вогонь по цивільних людях просто на вулиці — і це виявилося лише початком кривавої одіссеї, яка завершилася захопленням заручників у супермаркеті Велмарт.
Президент підтвердив: чотирьох заручників вдалося звільнити живими. Але ціна цього звільнення — щонайменше 14 поранених. І ця цифра, за словами глави держави, ще не остаточна: люди продовжують звертатися по медичну допомогу.
Васильченков Дмитро Васильович,служив у Збройних силах України — і це не дрібна деталь. Людина, яка знала зброю, знала тактику, знала, як завдати максимальної шкоди, — і свідомо обернула ці знання проти цивільних, яким присягалася служити.
У 2004 році він вийшов на пенсію як кадровий військовий. Двадцять з лишком років відтоді — і ось він знову бере зброю. Але вже не для захисту.
Слідчі також встановили, що це не перший конфлікт цієї людини із законом: раніше він вже притягувався до кримінальної відповідальності. Що саме — поки що не розкривається.
Чому? Це питання зараз хвилює всіх — і слідчих, і журналістів, і самих киян, які не можуть почуватися у безпеці навіть у черзі до каси супермаркету.
Офіційна відповідь поки що одна: мотив розслідується. «Пояснення з часом будуть», — пообіцяли правоохоронці. Це чесна, але болюча відповідь для міста, яке щойно пережило годинний жах і досі не знає — навіщо.
Версії, які обговорюються в кулуарах, — від особистої психологічної кризи до зовнішнього впливу — поки залишаються версіями. Жодна офіційно не підтверджена.
Київ і без того живе під постійною загрозою ракетних обстрілів. Але цей теракт — інший за своєю природою. Ворог прийшов не з неба, а зсередини. Він розмовляв тією ж мовою, ходив тими ж вулицями, ходив у той самий супермаркет.
Саме це робить трагедію особливо болісною: немає лінії фронту, за якою можна почуватися у безпеці.