Поки звичайні українці щомісяця віддають державі кровні податки, а бюджет латає дірки на війну, медицину і зарплати, деякі «інвестори» продовжують жити за старими правилами 90-х. Класична схема: фіктивні операції, транзитні фірми-прокладки і повне ігнорування податкової звітності. Головний герой цієї історії — директор інвестиційного фонду Масленніков. За даними слідства, з 2019 по 2023 рік він організував справжній конвеєр ухилення від сплати податків на суму понад 53,3 мільйона гривень.
Схема проста, як двері в офісі податкової: укладання удаваних договорів із компаніями, які мають усі ознаки фіктивності та транзитності. Жодної реальної господарської діяльності — лише папірці й перерахування коштів. Загалом через ці «операції» прогнали понад 296 мільйонів гривень. Гроші крутилися, а податок на прибуток акуратно «випаровувався».
Але це ще не все. У 2020 році підконтрольне підприємство Масленнікова спокійно продало щонайменше 48 об’єктів нерухомості. Доходи від цих угод у податковій звітності або не відобразили взагалі, або відобразили так, щоб держава не отримала майже нічого. Класичний прийом: продаєш реальне майно — а податки платиш «на папері» або не платиш зовсім.
Результат? До державного бюджету не надійшло понад 53 мільйони гривень податку на прибуток. Це не дріб’язок. Це сотні бронежилетів, дронів, місяців лікування поранених або зарплат учителям і лікарям. Гроші, які мали працювати на країну, осіли в кишенях тих, хто вважає себе надто розумним для законів.
Те, що підозру Масленнікову повідомили лише зараз — за процесуального керівництва Київської міської прокуратури — викликає закономірне питання: чому так довго? Схема працювала щонайменше чотири роки. Фіктивні фірми, транзитні потоки на сотні мільйонів — і жодної реакції від податкової, від контролюючих органів? Або система сліпа, або хтось дуже старанно заплющував очі.
Український бізнес давно поділився на два табори. Перший — ті, хто платить податки чесно і тому постійно перебуває в ризику перевірок і штрафів. Другий — ті, хто вміє «оптимізувати» за допомогою фіктивних контрагентів, «мертвих» компаній і креативної бухгалтерії. Масленніков, схоже, належав до другого табору. Інвестфонд — це ж не просто бізнес. Це репутація, довіра інвесторів, робота з великими грошима. А коли директор дозволяє собі такі «схеми», це вже не приватна справа. Це удар по довірі до всього інвестиційного клімату країни.
Особливо цинічно це виглядає під час війни. Коли держава просить громадян затягнути паски, коли кожен гривня на рахунку, коли волонтери збирають на дрони, а ЗСУ тримають фронт — у тилу окремі «директори» продовжують виводити десятки мільйонів у тінь. Це не просто ухилення від податків. Це форма економічної зради.
Повідомлення про підозру в умисному ухиленні від сплати податку на прибуток в особливо великих розмірах — це серйозний крок. Але українці вже бачили десятки гучних справ проти бізнесу, які або розвалювалися в суді, або закінчувалися мізерними штрафами, або затягувалися на роки.
Головне питання зараз: чи доведуть справу Масленнікова до реального суду і реального покарання? Чи це чергова «підозра для галочки», після якої підозрюваний спокійно продовжить керувати активами, а гроші так і залишаться «оптимізованими»?
Прокуратура має всі шанси довести справу: є конкретні суми, є перелік фіктивних операцій, є продаж реальної нерухомості без відображення доходів. Але якщо фігурант вийде з мінімальними наслідками — це лише підтвердить стару істину: в Україні покарання за економічні злочини залежить не від розміру збитків, а від зв’язків і вміння «домовлятися».
Поки в країні діє принцип «хто вміє — той виводить, хто не вміє — той платить», інвестиційний клімат залишатиметься токсичним. Інвестори (і українські, і іноземні) дивитимуться на такі історії і робитимуть висновок: краще не вкладати гроші туди, де директор може спокійно «намалювати» 296 мільйонів через фіктивні фірми.
Масленнікову повідомили про підозру. Добре. Але цього замало. Суспільство має бачити реальний вирок, конфіскацію, відшкодування збитків бюджету. Інакше вся антикорупційна риторика залишиться просто шумом.
53 мільйони гривень — це не просто цифра в обвинувальному акті. Це ціна, яку заплатили всі українці за чиюсь жадібність і безкарність. Час, щоб держава нарешті почала стягувати цей борг по-справжньому.