Україна здригнулася від жаху, коли правда про кривавий шлях 39-річного громадянина Узбекистану випливла на поверхню. Цей чоловік, який скоїв 11 убивств, офіційно визнаний одним із найнебезпечніших серійних маніяків в історії країни, нарешті отримав свій вирок – довічне ув’язнення. Його справа, що шокує своєю жорстокістю, стала першою за 12 років в Україні, коли серійного вбивцю вдалося притягнути до відповідальності. Але за цими сухими рядками судового рішення ховається трагедія, яка тривала роками, і питання: як таке могло статися?
З 2018 по 2024 роки цей маніяк, якого слідчі називають сьомим у сумнозвісному «рейтингу» серійних убивць України, холоднокровно позбавив життя 11 людей. Його жертви – чоловіки й жінки віком від 35 до 81 року, громадяни України, Узбекистану, Литви та Грузії. Усі вони стали жертвами його підступної тактики: він входив у довіру, випивав із ними, а коли жертви втрачали пильність, жорстоко розправлявся. Душити, забивати камінням чи встромляти ніж десятки разів – для нього це було буденністю.
Серед наймоторошніших епізодів – убивство продавчині квіткового магазину в Голосіївському районі Києва. Жінка отримала 34 ножових поранення, що свідчить про нелюдську жорстокість убивці. І заради чого? Найцінніше, що він забирав у своїх жертв, – це 5000 гривень готівкою або мобільний телефон за 1600 гривень. Життя людей обривалися за копійчані трофеї, що лише підкреслює цинізм і аморальність злочинця.
Це питання не дає спокою. Протягом шести років убивця діяв безкарно, залишаючи за собою кривавий слід. Його затримали лише після вбивства продавчині квіткового магазину, яке стало останнім у низці його злочинів. У листопаді 2024 року слідчі поліції Києва завершили розслідування, яке, за даними прокуратури, виявило весь масштаб його діяльності. Але чому знадобилося стільки часу, щоб зупинити цього монстра? Чи були промахи в роботі правоохоронних органів? Чи могли жертви бути врятованими, якби система діяла швидше? Ці питання залишаються без відповіді, але вони мають стати поштовхом для серйозного аналізу.
За даними прокуратури Києва, цей узбек-вбивця посідає сьоме місце серед серійних маніяків України за кількістю жертв. Попереду нього – злочинець, який відбуває покарання за вбивство 19 людей. Такий «рейтинг» звучить як моторошна статистика, але за кожною цифрою – трагедія, зламані долі, сім’ї, що втратили рідних. І хоча нинішній вирок став першим за 12 років засудженням серійного маніяка в Україні, це не привід для святкування, а скоріше сигнал тривоги: злочини такої тяжкості все ще можливі в нашій країні.
Довічне ув’язнення – це справедлива кара за 11 знищених життів. Але чи достатньо цього, щоб загоїти рани тих, хто втратив близьких? Чи достатньо, щоб суспільство відчуло себе в безпеці? Справа цього маніяка – це не лише історія про одного злочинця, а й виклик для всієї системи правосуддя. Вона має нагадати нам, що пильність, ефективність і співпраця між правоохоронцями та суспільством – це єдиний спосіб запобігти подібним трагедіям у майбутньому.
Сьогодні за ґратами опинився один із найнебезпечніших убивць сучасної України. Але його історія – це не лише про нього. Це про нас усіх, про нашу здатність захищати одне одного і не дозволяти темряві перемагати.